Почалося усе з того, що у 70-х роках минулого століття працівники Музею Івана Франка, збираючи матеріали про Карла Бандрівського, одного з найближчих друзів і соратників письменника, “протоптали стежку” до його доньки. Одарка Карлівна показала музейникам між іншим матеріали про Соломію Крушельницьку, яка їй доводилася тіткою. Вже в той час, маючи контакти з Михайлом Головащенком, Петром Медведиком, вона популяризувала ім’я артистки, була ініціатором відзначення її ювілеїв та створення Меморіального музею Соломії Крушельницької в селі Біла, який був відкритий у 1963 році до 90-річчя співачки. Згодом Одарка Бандрівська передала свій архів до музею Івана Франка, де був створений фонд Соломії Крушельницької. Таким чином вона стала фундатором нашого Музею.

Перший етап створення музею – це первинний збір матеріалів. Саме на цьому етапі завдяки самовідданій праці та ентузіазму працівників Музею І. Франка Віри Бонь та Ірини Криворучки-Лужецької наповнювалася скриня майбутнього музею.

Музей планували відкрити ще на початку 80-х років. Про це свідчить оголошення у газеті “Культура і життя” за 22 листопада 1981 року, поміщене, очевидь, Михайлом Головащенком. Рішення про створення музею було прийняте Львівською обласною радою народних депутатів і виконавчим комітетом лише 25 грудня 1987 року: 

“З метою увічнення пам’яті видатної української радянської співачки, заслуженого діяча мистецтв УРСР, професора Львівської державної консерваторії ім. М.В. Лисенка Соломії Амвросіївни Крушельницької (1872-1952) виконком обласної Ради народних депутатів вирішив: Відкрити до 50-річчя возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною у складі Союзу РСР у м. Львові в будинку по вул. Чернишевського, 23 музично-меморіальний музей С.А. Крушельницької – відділ Львівського літературно-меморіального музею І.Я. Франка”.

Як бачимо, документ складено за всіма правилами радянської бюрократії, адже музеї та інші заклади культури тоді відкривали лише “під дату”, в честь якоїсь номенклатурної особи або “історичної” події на кшталт чергового з’їзду ЦК КПРС. Проте, у той час це була чи не єдина можливість щось зробити на полі національної культури.

Становлення Музею відбувалося завдяки участі та підтримці директорів музеїв Львова, письменників, мистецтвознавців, громадських діячів: Б.Г. Возницького, Б.М. Чайковського, Я.О. Новаківського, Р.М. Лубківського, В.А. Овсійчука, М.В. Кипріяна та багатьох інших.

Для музейних працівників період між прийняттям рішення і відкриттям музею – це час створення концепції експозиції та інтенсивного збору матеріалів прицільно для втілення цієї концепції. Розпочинається співпраця з художниками, колекціонерами, колегами-музейниками, налагоджуються перші контакти із сучасниками та родиною Соломії Крушельницької. Тут потрібно назвати імена людей, які відіграли важливу роль на цьому етапі становлення музею. Автор художньої концепції експозиції Орест Скоп, що безпосередньо втілив її у життя (разом з колегою Богданом Смольським), був натхненником і реалізатором багатьох цікавих ідей та проектів, не раз “заражаючи” своїм ентузіазмом музейних працівників. Завдяки художнику, реставратору і колекціонеру Анатолію Сидоренку Музей отримав сотні речей побуту кінця ХІХ – початку ХХ століття, необхідних для відтворення інтер’єрів – рами, підставки, крісла, столики, люстри, годинники – адже автори експозиції принципово відмовилися від сучасного обладнання.

Відкриття Музею відбулося 1 жовтня 1989 року. Цей день також увійшов в історію нашого міста як перше відзначення Дня Львова, тоді ж відбулася перша демонстрація національно налаштованих львів’ян, яку розігнала міліція та ОМОН (ЗМОП). Про це газети в той час ще не писали. “Ленінська молодь”, “Вільна Україна”, “Львовская правда” вмістили репортажі про відкриття музею – тема більш безпечна. 

Після урочистого відкриття в неділю 1 жовтня 1989 р., музей зачинили в понеділок, 2 жовтня і відчинили його для відвідувачів навесні 1991 року. За цей час були проведені якісний ремонт і реставрація, створена експозиція музею, наукові працівники інтенсивно досліджували та обліковували зібраний матеріал. 

У 1989-1995 роках Музей Соломії Крушельницької працював як відділ Літературно-меморіального музею Івана Франка (у штаті – три наукові співробітники, два доглядачі, прибиральниця). З перших днів роботи музею намагалися працівники намагалися зробити усі заходи неформальними, створити в музеї атмосферу домашнього затишку: Вечори спогадів, наукові читання, уродинний торт в День народження Соломії Крушельницької, Мистецький салон “Соломія”, привітання-листівки для наших друзів на Різдво і Великдень. Найпершими нашими наставниками, учасниками заходів, а згодом – друзями стали викладачі Львівської консерваторії – професори Микола Колесса, Стефанія Павлишин, Любомира Яросевич, Марія Крушельницька, Марія Білинська, Марія Крих, Володимир Ігнатенко. З першого дня роботи музею з нами були Михайло Головащенко, Степан Генсірук, Лариса Крушельницька, Оксана Паламарчук, Петро Медведик. У нас не було досвіду, але нас підтримували, ми були лише відділом, проте – єдиним музеєм музичного профілю у Львові з найкращою експозицією серед меморіальних музеїв України.

Позаяк Музей Соломії Крушельницької є ровесником нашої держави, то його історія в мініатюрі відтворює історію незалежної України. На початку 90-х років зацікавлення Україною в світі досягло межі. Природно, що саме в той час почалися перші контакти працівників Музею з українцями діаспори, які після падіння “залізної завіси” активно відвідували свою прабатьківщину. “Це прегарно зорганізований Музей, він радує тим, що це одна культурна установа з тих, закладених тепер для відзначення заслуженої пам’яті відомих наших майстрів слова пензля, музики…”, – писав у Книзі вражень музею 20 червня 1991 р. Святослав Гординський, відомий художник і поет, один з перших відвідувачів нашого Музею. 

Зв’язки і співпраця працівників Музею з українською діаспорою можуть стати темою окремої статті чи дослідження. Тому назвемо лише імена: Ігор та Валентина Курилів, Богдан Голинський (Товариство української опери Канади), Оксана Соколик (Світова федерація українських жіночих організацій), Уляна Чайківська (Франція), Богдан Залуга, голова української громади країн Скандинавії, який познайомив нас з Гансом Менцинським, онуком видатного українського співака Модеста Менцинського; музиколог Роман Савицький-молодший; дослідник українського звукозапису Степан Максим’юк (США); Любка Колесса, легенда українського піаністичного мистецтва; Іра Маланюк, родичка і спадкоємиця таланту Крушельницької (Австрія). 

У 1992-1993 рр. Музей набув колекцію Ярослава Грицая – близько 5 тисяч одиниць збереження: платівки відомих фірм звукозапису кінця ХІХ – початку ХХ століття з голосом Карузо, Шаляпіна, Баттістіні, оригінальні фото відомих композиторів та музикантів того часу з їхніми автографами, цінні нотні видання. І нині вона є окрасою фондової збірки Музею Соломії Крушельницької. 

Це був час відкриття нових, пригадування забутих, вшанування відомих імен. Уже сам перелік назв тематичних виставок, що демонструвалися в Музеї протягом 1992-1995 рр., переконливо свідчить про напрямок науково-просвітницької роботи того часу: 

До 150-річчя Миколи Лисенка; Велика родина; Унікальна колекція Ярослава Грицая; Зустріч з Галею Левицькою; Товариство української опери Канади; Микола Колесса у Музеї Соломії Крушельницької (до 90-річчя від дня народження композитора); Кілька епізодів з життя і творчості Станіслава Людкевича; Михайло Голинський – король українських тенорів; Одарка Бандрівська – співачка і педагог; Ювілей автора національного гимну (до 180-річчя Михайла Вербицького); Мала пошану слухачів і велику любов учнів (пам’яті співачки Марії Сабат-Свірської); Пам’яті Романа Прокоповича-Орленка; Героїчний тенор Модест Менцинський; Пам’яті співака і громадянина (виставка присвячена Михайлу Попілю); До 125-річчя Філарета Колесси. 

На вечорах спогадів виступали Микола Колесса, Євген Вахняк, Ярослав Михальчишин, Олександра Блавацька, Лариса Крушельницька, Степан Генсірук. У Салоні “Соломія” концертували Мирослав Скорик, Богодар Которович, Ольга Басистюк, Марія Байко, Марія Процев’ят, Наталія Дацько, Олександра Ленишин, Роман Вітошинський. Двері дому співачки завжди були відчинені для учасників і гостей Фестивалів оперного мистецтва і Міжнародних конкурсів оперних співаків імені Соломії Крушельницької, які відбувалися у Львівській опері. Доброю традицією стали концерти Лауреатів конкурсів у Музеї.

Починаючи з 1993 року, наукові працівники Музею активно співпрацюють з Львівським товариством “Просвіта” та друкують свої статті в однойменній газеті, яка була виданням цього товариства. Десятки статей про Соломію Крушельницьку, події в Музеї, про видатних та забутих діячів української музичної культури… Завдяки нашим друзям Ніні Бічуї та Романові Іваничукові газета “Просвіта” в той час була, без перебільшення кажучи, друкованим органом нашого Музею. Згодом (у 1998 році) цю традицію продовжив тернопільський часопис “Соломія”, з яким в особі головного редактора Мартою Подкович нас поєднувала інтенсивна творча співпраця. Окремо варто згадати ще одне просвітницьке видання – Митці Львівщини: Календар ювілейних і пам’ятних дат, на сторінках якого науковці Музею розміщували статті-гасла.

1995 рік – знаковий в історії Музею. Він став самостійною державною установою. Починається історія Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. 

У цьому ж році відкрився Меморіальний музей Станіслава Людкевича як філія Музею С. Крушельницької. Ініціатором створення Музею Патріарха української музики була Зеновія Штундер, учениця та багатолітній асистент Людкевича, згодом – його дружина, а по смерті композитора – спадкоємиця і ревна хранителька його дому та архіву. З цією метою Зеновія Костянтинівна подарувала Музею Соломії Крушельницької частину успадкованого нею будинку. Вона також є автором експозиції музею, в основу якої лягли матеріали архіву С. Людкевича, що налічує близько 10 тисяч одиниць збереження: рукописи, друковані видання, фотографії, листування, предмети образотворчого мистецтва, багата бібліотека композитора. Результатом невтомної дослідницької праці старшого наукового працівника Зеновії Штундер стали фундаментальні видання: повне зібрання музичної публіцистики Станіслава Людкевича, яке охоплює дослідження, статті, рецензії та виступи, написані чи виголошені ним від кінця ХІХ до початку 70-х років ХХ століття, а також двотомна монографія про життя та творчість композитора. Після смерті Зеновії Штундер в 2016 році музей став спадкоємцем усього архіву композитора, а також його будинку.

У травні 1995 року творча група Львівського телебачення на чолі з редактором Музичних програм Любов’ю Козак, співачка Наталія Дацько, художник Орест Скоп та директор Музею Галина Тихобаєва мали можливість побувати в Італії та відвідати там місця, пов’язані із Соломією Крушельницькою. Незабутні враження від Віареджо, Торре дель Ляґо, музею Тосканіні в Пармі, музею театру “La Scala”. У Віареджо був організований концерт Н. Дацько і виставка етюдів О. Скопа, котрий “на живо” малював усі місця, де побувала велика Соломія. З Італії ми привезли цікаві матеріали для фондів музею та документального фільму про співачку. 

Тим часом “команда” науковців – Данута Білавич, Оксана Чуйко, Олександра Кирик, до якої після збільшення штатних одиниць, влилися нові талановиті працівники – Роксоляна Пасічник, Мар’яна Зубеляк – провадила активну пошукову і науково-дослідну діяльність, результатом якої були щораз нові видання. 

У 1996 році виходить друком перший каталог тематичних виставок (1992-1996). Згодом було опубліковано ще чотири каталоги й охоплено період до 2016 року. У 1997 році за сприяння Посольства Королівства Нідерланди в Україні (програма МАТРА) була надрукована перша рекламна продукція – афіші, запрошення, буклет, а також придбаний музичний центр. Це був наш перший міжнародний проєкт. На матеріалах експозиції та фондової збірки Музею були створені документальні фільми: “Соломія Крушельницька” (режисер І. Мудрак, Львів, “Міст”, 1994), “Два життя Соломії” (режисер О. Фролов, Київ, “Контакт”, 1997). Згодом – телефільми про співачку для циклів телепередач “Імена” (2004) та “Гра долі” (2008).

ХХІ століття Музей зустрів у новому статусі, перейшовши у 2000 році з обласного у міське підпорядкування, що пожвавило господарську роботу, а також зрушило з місця відселення мешканців з будинку співачки. У 2004 році була відселена одна квартира на першому поверсі будинку. 

Працівники Музею, використовуючи набутий досвід, продовжують роботу у всіх напрямках музейної діяльності. Активізується співпраця з різними організаціями, участь у наукових конференціях, конкурсах, проектах, в тому числі – міжнародних. У Музеї відбуваються засідання Музикознавчої секції НТШ (професори Юрій Ясіновський, Олександр Козаренко), Львівського Товариства Ріхарда Ваґнера (Богдан і Леся Котюки), Товариства Моцарта (Дмитро Колбін). Щороку (починаючи з 2002) Музей збирає родину Соломії Крушельницької. Завдяки таким зібранням, які нині вже стали традиційними, розширилося коло наших друзів: Андрій Содомора, Теодора Савчинська, Роман Нуд, Володимир Скорик, Андрій Семотюк та багато інших. 

Дала свої плоди співпраця з численними організаціями та інституціями, приватними особами в Україні, а також за кордоном. Зі Швеції від Ганса Менцинського надходять цінні матеріали з архіву його діда, що дає можливість сформувати фонд Модеста Менцинського, який нині нараховує понад 3 тисячі одиниць збереження. Музейна колекція поповнюється архівом Івана Деркача, першого дослідника життя та сценічної діяльності Соломії Крушельницької. З Канади надходять матеріали особистого архіву Любки Колесси (1997 р.), які вона заповіла Музеєві. Легенда українського піаністичного мистецтва у листі до працівників музею, зокрема, писала: “Я буду горда і задоволена бути в Музею з приятелями такими, як Барвінський, Нижанківський, Менцинський”.

У 2009 році фонди музею поповнилися особистим архівом Михайла Головащенка (1923-2005), дослідника життя і сценічної діяльності Соломії Крушельницької. Це – майже 10 тисяч надзвичайно цінних музейних предметів, що безпосередньо стосуються співачки. 

Упродовж 2019-2024 рр. Музей отримав надзвичайно цінні матеріали з особистого архіву С.Крушельницької від Юрія Іваника, родича співачки з Буенос-Айреса.

Треба наголосити, що нагромадження матеріалів і формування фондової збірки розпочалося і відбувається без залучення бюджетних коштів, лише за рахунок подарованих і переданих безкоштовно музейних предметів. Музей здійснив ряд видань, залучаючи спонсорські кошти: Путівник “Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові” за фінансової підтримки СФУЖО; комплект поштівок “Модест Менцинський – на сцені і в житті” коштом родини співака, що проживає в Канаді та в Україні. Згодом, у 2006 році вийшла друком книжка “Михайло Голинський. Спогади” як результат тривалої праці науковців музею над рукописом, що зберігається у фондовій збірці, та сина співака – Богдана Голинського з Канади, який профінансував це видання. 

Починаючи з 2000-х рр. на перший план виходить промоція фондової збірки музею шляхом публікацій у пресі, радіо- і телепередач, видавничої діяльності, яка з року в рік стає результативнішою. У 2002 році здійснюється видання “Одарка Бандрівська. Науково-методичні праці, статті, рецензії” (упоряд. Р.Пасічник) на матеріалах фондів музею, у співпраці з Львівською державною музичною академією ім. М. Лисенка. Результатом сумлінної праці науковців над фондовими матеріалами стали: “Каталог грамофонних платівок першої половини ХХ ст. з фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької” (упоряд. Д.Білавич, І.Криворучка, 2007) та “Безсмертна слава Соломії: бібліографічний довідник” упоряд. М.Зубеляк, Р.Мисько-Пасічник, 2007). Завдяки перемозі на конкурсі соціально-культурних проектів Львівської міської ради був виданий путівник-буклет “Соломія Крушельницька і Львів” українською, англійською, німецькою і польською мовами. У 2009 році були опубліковані інформаційно-методичний посібник “Львів музичний” (автор Д.Білавич) та фотокнига “Соломія Крушельницька. Міста і слава” (упор. Г.Тихобаєва, І.Криворучка), яка здобула найвищі нагороди форумів видавців. Результатом багаторічного дослідження матеріалів, пов’язаних з творчою діяльність С.Крушельницької, стало видання в 2019 році книжки “Соломія Крушельницька. Хроніки 1893-1920 рр.” (автор Д.Білавич).

Пожвавилася співпраця музею з туристичним сектором. Це – цикли лекцій “Львів музичний”, “Львів театральний” для майбутніх екскурсоводів містом, які проводила Данута Білавич, концерти для туристів з Німеччини, Австрії, Швейцарії за участю професійних співаків Львівської філармонії та Львівського театру опери та балету. У цьому контексті необхідно згадати наших друзів – постійних учасників музейних концертів: солістку Львівської обласної філармонії Лілію Кострубу та професора Львівської музичної академії ім. М. Лисенка Ярославу Матюху.

Розширився перелік партнерів музею – Центр культурного менеджменту, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Посольство США в Україні (відділ освіти та культури), Інформаційно-методичний центр освіти м. Львова, Українсько-австрійський центр співробітництва з питань науки, освіти та культури, Асоціація музеїв і галерей.

Працівники Музею (І.Криворучка, Д.Білавич, Р.Пасічник) кілька років підвищували свою фахову кваліфікацію, беручи участь в міжнародному проекті “МАТРА / Музеї України”. Отримавши Дипломи міжнародного зразка, вони є спеціалістами з музейного менеджменту та музейної педагогіки. Практичним наслідком навчання стали нові проекти, що реалізуються за їх участю: Масштабний проєкт “Львів музичний” (куратор Д.Білавич) разом з Будинком органної музики для учнів загальноосвітніх шкіл м.Львова та “Школа і музей: працюємо разом” за Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Своїм досвідом Д.Білавич і Р.Пасічник ділилися з молодим поколінням, викладаючи на кафедрі історії, музеєзнавства і культурної спадщини НУ «Львівська Політехніка».

З року в рік зростає кількість виставок у Музеї та за його межами. Широкий резонанс мала виставка “Українські співаки на польській сцені”, яка демонструвалася у Театральному музеї (приміщення Великого театру, Варшава) у лютому-березні 2006 року. На ній було представлено майже 200 оригінальних експонатів з фондової збірки нашого Музею. 

Особливе місце у виставковій роботі Музею займала мандрівна виставка “На вершині світової слави” яка десять років знайомила громадськість України з творчістю видатної артистки. Вона експонувалася в Музеї Марії Заньковецької (Київ, 2009 р.), у львівському клубі “Лівий берег” (2009 р.), в Музеї книги і друкарства України (Київ, 2012 р.), в Меморіальному будинку-музеї Д. Яворницького(м. Дніпро, 2016 р.), в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського в Коломиї (квітень-травень 2017 р.), в Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї (травень-червень 2017 р.), в Одеському літературному музеї (серпень-вересень 2017 р.), в Художньому музеї м. Луцька (січень-лютий 2018 р.), у Вінницькому краєзнавчому музеї (березень-квітень 2018 р.), Чернівецькому краєзнавчому музеї (2018 р.), Харківському художньому музеї (2019 р.). Кураторами виставки були І.Криворучка та Д.Білавич.

Великим резонанс отримали музейні виставки “Музичний Олімп львівської Опери. До 120-річчя побудови львівського оперного театру” (2020 р.), “Знову Мадам Баттерфляй” до 120-річчя другої прем’єри опери” (2024 р.), “Весна і Великдень Модеста Менцинського” в палаці Бандінеллі в рамках акції Великодня пошта (2025), виставка, присвячена Соломії Крушельницькій і Модесту Менцинському  в Королівській опері Швеції (2025 р.)

В останні роки музей став учасником багатьох проєктів, зокрема, за підтримки УКФ, завдяки яким відбулася міжнародна виставка “Ґранд тур. Соломія. Україна–Італія” (2023 р.); оцифровані й опубліковані твори Станіслава Людкевича (2023-2024). Зараз музей працює над реалізацією великого проєкту “Діджиталізація фондової збірки музею Соломії Крушельницької” за підтримки УКФ.

Визначальною ознакою роботи музею упродовж останнього року стало пожвавлення роботи з відвідувачами. В “Музичному Салоні” відбуваються численні концерти, музичні вечори, лекції, презентації, мистецькі зустрічі, майстер-класи. Великою популярністю у львів’ян і гостей міста користуються піші екскурсії, які знайомлять з творчістю Соломії Крушельницької, а також з музичними постатями та інституціями Львова.

У 2025 році році відбулася реекспозиція Музею Соломії Крушельницької за авторським проєктом Володимира Костирка. Вона дала новий імпульс музею для пожвавлення екскурсійної, концертної та освітньої діяльності музею.