До історії Соломіїного дому
Будинок №23 по вулиці Соломії Крушельницької, нині знаний як Музей співачки, має свою 140-літню історію. Згідно архівних документів, він був збудований у 1884 році за проектом архітектора Якуба Кроха на тодішній вулиці Крашевського, яка щільно забудовувалася кам’яницями у 70-х роках ХІХ століття. Будинок серед інших вирізнявся балконом другого поверху, який прикрашали статуї Скульптури і Музики авторства Леонардо Марконі.
Як свідчать документи, першими його власниками були міщани С. Бачинський та Ю. Горошкевич. У грудні 1903 року до цього дому була прикута увага усіх львів’ян, адже його новою власницею стала знана співачка Соломія Крушельницька. Щоденна львівська газета “Діло” так відгукнулася на цю подію: “П. Сальомеа Крушельницка, що в сегорічнім зимовім сезоні співає в Неаполі в театрі “San Carlo” і за кожним виступом докидає золотий листок до давно здобутого вінця незвичайної слави, набула у Львові величаву каменицю при ул. Крашевского, ч.23. І одною, і другою новиною радуємося і витаємо п. Сальомею Крушельницку – вірну доньку Руси-України як горожанку в городі Львові”.
С. Крушельницька купила дім, щоб допомогти своїй осиротілій родині, яка після смерті о. Амвросія Крушельницького (31 грудня 1902), залишилася без засобів до існування. Першим управителем дому був Карло Бандрівський, чоловік Осипи, старшої сестри Соломії, який ретельно виконував свої обов’язки впродовж 28 років. По його смерті (1931) адміністрування дому перейшло до брата співачки Володимира, по тому – до Юліана Дроздовського, чоловіка молодшої сестри Марії.
Найповнішу інформацію про історію цього дому та його мешканців знаходимо у спогадах Одарки Бандрівської, племінниці Соломії Крушельницької, котра завжди дбайливо записувала все, що стосувалося її знаменитої тітки та родини. Першими мешканцями дому, як згадувала Дарія Карлівна, були “...Бабуня, три тітки (Емілія, Марія, Анна), вуйко Володимир, а також мої батьки та нас троє дітей. На партері, по лівій стороні від брами три кімнати з кухнею і лазничкою замешкали Охримовичі також з трьома дітьми”.
Невдовзі померла Теодора Савчинська (1907), Емілія і Марія вийшли заміж, Анна поїхала до Італії навчатися співу, а Володимир пішов до війська. Охримовичі переїхали до іншого помешкання. У звільнені помешкання адміністратор Бандрівський почав приймати квартирантів.
Впродовж багатолітньої історії будинку його мешканцями були люди різних національностей, соціального статусу і професій. Найколоритніші постаті, про яких згадує О. Бандрівська, жили у цьому домі у 20-30-ті роки ХХ ст. Серед них – штабний німецький офіцер, генерал, командир Львівського корпусу, мадяр по національності Кальошварі, графиня Порчеррі з доньками, родина гімназійного професора Яцкевича, архітектор Штадляр.
Історії Соломіїного дому зберегла у своїй пам’яті одна з його мешканок Уляна Любович (Старосольська). Саме вона присвоїла будинку статус “Музикальної кам’яниці”. У своєму есеї-спогаді писала, що кам’яниця була справді “музикальна” і не лише тому, що її власницею була Соломія Крушельницька, але й через те, що “все тут грало і співало … наче б тут була філія Музичного інституту”. На першому поверсі “співала та вчила співу” Одарка Бандрівська, праворуч від брами жила її сестра Ольга з чоловіком, відомим піаністом Тарасом Шухевичем. Обоє викладали у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. На третьому поверсі також лунала музика. Там мешкав відомий правник та адвокат Володимир Старосольський з дружиною Дарією, талановитою піаністкою та дітьми – Юрієм, Ігорем, Уляною, які вправлялися на скрипці, віолончелі та фортеп’яно.
Поруч винаймав квартиру Станіслав Людкевич. Видатний композитор мешкав у цьому домі десять років (1921-1931). Брат У. Любович Ігор Старосольський згадував: “Д-р Людкевич, як і наша Мама, працював у Музичному інституті ім. Лисенка. Днями його дома не бувало. Приходив пізно ввечері. Сідав за фортеп’ян, вдаряв декілька акордів, якось важко зітхав і часом впівголоса лаявся. Потім знов декілька акордів і – тиша”. Так народжувалися його композиції.
Фатальним в історії кам’яниці, як і в історії усієї Галичини, став 1939 рік. Радянська влада націоналізувала будинок в присутності його власниці та адміністратора Юліана Дроздовського. Давні мешканці покидали дім. Заарештували В. Старосольського, а його родину вивезли на заслання. Бандрівські переїхали в інше помешкання (1942).
Соломія Крушельницька зі сестрою Нусею доживали віку у виділеній радянською владою квартирі на другому поверсі будинку. Саме Анна була останньою з родини Крушельницьких, хто мешкав у цьому домі. З її відходом (1965) кам’яниця замовкла і втратила свій статус, перетворившись в один із звичайних радянських будинків з тісними комунальними квартирами.
Минуть десятиліття, поки співачка повернеться до своєї оселі –у фотографіях, рукописах, збережених грамофонних записах. З відкриттям Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької будинок відновив свій статус “музикальної кам’яниці”.
