Соломія Крушельницька в опері Адама Мюнхгаймера «Мазепа»

У численному оперному репертуарі С.Крушельницької вагоме місце посідають твори польських композиторів. Наша розповідь про маловідому оперу А.Мюнхгаймера «Мазепа».

Адам Мюнхгаймер (1830-1904) – композитор, диригент, педагог, один із засновників Варшавського музичного товариства (1871), довголітній директор Варшавського оперного театру. У своїй творчості (опери, музика до драматичних вистав, оркестрові твори, духовна музика, численні хори і пісні) він продовжував традиції Станіслава Монюшка.

В основі опери «Мазепа» – однойменна трагедія Юліуша Словацького (автор лібрето М.Радзішевський), яка відзначається напруженим динамічним розвитком дії, трагізмом конфлікту, майстерною індивідуалізацією характерів. Напевно тому вона єдина з творчої спадщини поета побачила світло рампи ще за його життя і до наших днів ставиться на сценах польських і зарубіжних театрів. У змалюванні центральної постаті Мазепи Ю.Словацький орієнтується на поширений в літературі (Ф.М.Вольтер, Дж.Байрон, В.Гюго, Ю.Залеський) художній образ любовного авантюриста і шляхетного лицаря.

… У замку Воєводи шляхтичі чекають прибуття короля Яна Казимира. Кастелянша розповідає Амелії про численні любовні пригоди королівського пажа Мазепи.

Мазепа освідчується в коханні Амелії, однак вона з погордою відкидає його слова. Коли Мазепа хоче вийти з кімнати господині дому, йому заступає дорогу Збігнєв (син Воєводи від першого шлюбу) і вони схрещують шаблі. Прихід Воєводи зупиняє поєдинок. Син пояснює ситуацію, тоді обурений Воєвода вимагає від короля відіслати Мазепу до Варшави.

Король сам захопився чарівною дружиною Воєводи і хоче викрасти її. Мазепа намагається попередити Амелію про небезпеку. Він прямує до її кімнати та, почувши якийсь шум, ховається в спальні. Заходять Амелія та Збігнєв. Амелія знає про почуття пасинка і сама кохає його. Проте для всіх буде краще, якщо юнак покине замок.

З’являється Воєвода. Він бачив, як Мазепа заходив до кімнати дружини, і тепер хоче спіймати кривдника. Збігнєв стає на захист Амелії. Тоді Воєвода наказує замурувати спальню дружини, а її у ув’язнити.

За велінням короля зведену стіну розвалюють і всі бачать знесиленого Мазепу. Він розповідає про те, що сталося і присягає у невинності Амелії. Однак Воєвода не вірить йому. У поєдинок із пажем, замість Воєводи, вступає Збігнєв. Щоб врятувати честь невинної Амелії, він заподіює собі смерть. Дізнавшись про загибель юнака, Амелія приймає отруту і вмирає над труною пасинка. Воєвода проти волі короля розправляється з Мазепою. А коли наближається королівське військо, підпалює замок і заколює себе стилетом.

Прем’єра опери відбулась 1 травня 1900 року на сцені Варшавського театру в рамках святкування 50-ліття мистецької діяльності А.Мюнхгаймера. Ще задовго до вистави шпальти газет рясніли повідомленнями про підготовчі роботи: склад виконавців, пишні мальовничі костюми, багаті декорації, замовленій віденській фірмі.

На прем’єрі, якою диригував автор, партію Амелії виконала Соломія Крушельницька. Її партнерами були А.Дідур (Воєвода), С.Сенкевич (Мазепа), В.Громбчевський (Збігнєв), Горський (Король).

Ось що писали музичні критики про С.Крушельницьку-Амелію:

«Її героїня була ніби квіткою в оранжереї, вразливою на впливи найделікатніших почуттів, високопоетичною, шляхетною постаттю. Емоційний спів, прекрасна дикція, чудова акторська гра часто зворушували публіку до глибини душі» (О.Полінський);

«Панна Крушельницька була на висоті здобутого визнання. Сцена присяги, арія у в’язниці, сцена смерті – лише їх достатньо, щоб цей новий образ поставити в ряд найкращих творінь знаменитої примадонни»;

«Панна Крушельницька була піднесеною, ідеально натхненною, скульптурно витонченою в кожному русі, погляді, слові. Її спів, звучання голосу в поєднанні з чудовою грою зворушували слухачів, підіймали до вершин, де ідеальне мистецтво єднається з правдою» (Ю.Статтлер).

Хоча Соломія Крушельницька не захоплювалась цією оперою, слушно вважаючи її маловартісною з мистецького боку, проте свою партію завжди виконувала із відповідальністю справжньої артистки. Про це свідчать такі рядки газетної рецензії: «Панна Крушельницька в партії Амелії, ніби в шахтах Кімберлі, знаходить щораз нові діаманти натхнення в творчості Мюнхгаймера, які мистецьки шліфує своїм прегарним голосом і дарує слухачам» (О.Полінський).

Підготувала Мар’яна Зубеляк