Соломія Крушельницька і Теофіл Окуневський: до історії романтичних взаємин

У період навчання у Львівській консерваторії та в Мілані Соломія Крушельницька приятелювала зі знаменитим львівським адвокатом, суспільно-політичним діячем Теофілом Окуневським. Він мав великий вплив на формування світогляду Соломії Крушельницької. «Поминаючи батька мого та брата, першим моїм просвітителем, котрий з цілою сатисфакцією уділяв, (і тепер уділяє, помимо того, що стратив хвилево силу критичну на мене) мені світла знання і навчив мислити, був і є Окуневський», – писала Соломія Крушельницька 16 січня 1894 року з Мілана до Михайла Павлика. 

Відомо, що Теофіл Окуневський, був для юної Соломії не тільки приятелем, наставником і порадником – він просив її руки. Проте Соломія Крушельницька вагалася. З одного боку, вона хотіла жити повноцінним життям, з іншого, розуміла, що поєднати професію оперної співачки з родинними обов’язками буде складно. Свої роздуми, пов’язані із заміжжям, метою життя, кар’єрою артистка викладає в листах до Павлика. Наводимо кілька красномовних фрагментів:

«Я Вам кажу тільки, що хочу працювати, і без праці жити не можу, але і жити мені хочеся, тобто ужити всього на сім світі, бо я нічого не сподіваюся по смерті! Се дуже трудно погодити ті два пункти в моїм фаху, а один без другого для мене і моїх поглядів не може екзистувати (існувати – А.Я.), бо як в моїй кар’єрі не допроваджу до нічого, то й до життя буду не здібна, зломана, а жити без артизму я не можу. Я тепер зіставила всі гадки про життя на боці, а віддаюся цілою душею штуці, та хочу спробувати, чи удасться мені насититися нею, чи, може, запанує вона наді мною на все і потягне мене в свої царства!» (З листа С.Крушельницької від 16.01.1894 року).

«Ви падкуєте, що я буду робити, як я погоджу замужжя з публічною службою. Та ще з такою, як моя? Я не знаю, звідки ви на такі мислі прийшли. Мені ані в голові про замужжя, ані слова до Вас про щось подібного не писала, бо се зовсім не на часі для моїх мрій. Не хочу абсолютно заперечувати Ваших підозрінь, бо всьо можливе на цім божім світі, але чей мені дасте віру, що я тепер цілковито принадлежу моїм студіям і артизмові, тим то і про замужжя не можу інакше думати, хіба тільки в перспективі» (З листа Крушельницької від 4.04.1894).

«Казала Вам якось раз, що я тепер а ні можу, а ні хочу гадати о подружжю і взагалі не хочу нікому завадою бути, бо й сама завади не потребую. Противно, мені треба спокою до праці і поступу, і то такого спокою, щоби я могла цілу душу віддати артизмові» (З листа Крушельницької від 2.06.1894).

Отже, Соломія Крушельницька в той час знову обрала оперне мистецтво і розвиток своєї кар’єри. Чи шкодувала вона про це рішення? Не відомо. А Теофіл Окуневський став видатною постаттю в суспільно-політичному житті не лише Галичини, але й цілої Австро-Угорської імперії. З його професійною діяльністю пов’язані найгучніші судові процеси того часу.

Рід Окуневських – один з найвідоміших в Галичині. Окуневські були пов’язані родинними зв’язками з Озаркевичами, Кульчицькими, Кобринськими, Морачевськими, Рошкевичами. Теофіл народився 7 грудня 1858 року в селі Яворів біля Косова. Батько – греко-католицький священник о.Іполит Окуневський, мати – Текля з роду Кобринських. В сім’ї було п’ятеро дітей. Найвідомішими з родини були молодший брат Ярослав – відомий лікар, контр-адмірал флоту Австро-Угорської імперії і наймолодша сестра Ольга – піаністка, учениця Миколи Лисенка, акомпаніаторка Соломії Крушельницької. Двоюрідною сестрою Теофіла Окуневського була Софія Окуневська-Морачевська – перша галичанка, яка здобула вищу освіту і стала першою дипломованою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині.

Початкову освіту Теофіл здобув у Яворові, пізніше закінчив Коломийську гімназію. Аби прислужитись своєю працею українській справі, відстоювати інтереси земляків, Окуневський вирішує стати адвокатом. Обдарований юнак навчається на юридичному факультеті Віденського університету, блискуче завершує навчання, і після повернення на батьківщину починає працювати адвокатом в Станиславові, потім в Городенці. 

З молодих років Теофіл Окуневський був активним діячем українського політичного руху. У Відні він став одним з найактивніших членів товариства «Січ». Його патріотизм, гострий розум, ерудованість допомагають у безкомпромісній боротьбі за права власного народу. Т.Окуневський разом з І.Франком та М.Павликом створює Русько-Українську радикальну партію, пізніше стає співзасновником Української Національно-Демократичної партії. Допомагає створювати в галицьких селах осередки товариств «Просвіти», «Братства тверезості», «Міщанської родини», «Бесіди», «Товариства кредитового», пропагує український кооперативний рух, сприяє розвитку патріотично-спортивного товариства «Січ». Завдяки старанням Окуневського австрійський уряд побудував лікарні в Надвірній та Жаб’єму (зараз – Верховина – А.Я.), дорогу Косів – Жаб’є, яку досі називають цісарською дорогою.

Відстоювання українських інтересів потребувало безкомпромісності та особистої відваги. В 1894 році Окуневський відкрито виступив проти австрійського намісника Казимира Бадені, через що Коломийська прокуратура розпочала проти нього процес, який Окуневський блискуче виграв.

А 18 травня 1908 року відбувся резонансний судовий процес у Відні. Колективний позов проти знаменитого польського письменника Генрика Сєнкевича подали українські студенти Львівського університету. Приводом був образливий фейлетон, опублікований Сєнкевичем, в якому він насміхався з оголошеного ними голодування, свідомо поширював чутки про біфштекси і вино, які начебто студенти вживали під час протестних заходів. Студенти-українці вимагали від керівництва університету викладати деякі предмети рідною мовою та збільшити кількість україномовних кафедр. Окуневський представляв інтереси студентів і блискуче виграв процес. Г.Сенкевичу було присуджено виплатити 300 корон матеріальної компенсації за образу честі і гідності . Це була чимала сума на той час. 

Теофіл Окуневський був адвокатом Мирослава Січинського, який 12 квітня 1908 року вчинив замах на намісника Галичини графа Потоцького. Окуневський, один з небагатьох українців, двічі обирався депутатом до австрійського парламенту. У 1889 році його обрали послом до Галицького сейму від IV курії 11-го Коломийського виборчого округу. Під час обговорення в Сеймі питання про виділення урядом субсидій польському культурницькому товариству дискусія у залі засідань переросла у гарячу суперечку. Польський депутат граф Томіслав Розвадовський емоційно вигукнув: «Нащо сюди привели цю наволоч?!» На запитання Окуневського, кого той має на увазі, Розвадовський заявив, що йдеться про усіх українських депутатів. У відповідь Т.Окуневський викликав Розвадовського на поєдинок. Двобій відбувся, Окуневський переміг свого супротивника, і ще довго у Львові обговорювали деталі цієї знакової для українців дуелі.

Уся професійна, громадська діяльність Теофіла Окуневського була підпорядкована палкому прагненню вивести власний народ на дорогу прогресу, здобути державну незалежність, подолати злидні. У 1918-19 роках він став членом Української Національної Ради ЗУНР, вів переговори з угорськими політиками про співпрацю, в Празі – про припинення українсько-польської війни, а згодом – про українсько-чеський військовий союз проти поляків. Працював на дипломатичній роботі у Франції, брав участь у Паризькій мирній конференції 1919-1920 років. Після 1920 року повернувся у Городенку, де обійняв посаду комісара Городенківського повіту, продовжував займатися адвокатською практикою.

Про особисте життя Теофіла Окуневського знаємо небагато. Відомо, що у 40 років він одружився з киянкою Марією Василівною Щироцькою. «Дружину мою взяв я собі з Києва», – писав він у своїй автобіографії. Цей шлюб можна віднести до так званих «соборницьких шлюбів», «започаткованих» Іваном Франком. Теофіл Окуневський неодноразово відвідував Наддніпрянську Україну, мав контакти з політичними однодумцями і мрію про соборність, незалежну Українську державу, тому його одруження можемо вважати ідеологічно вірним кроком. Кирило Трильовський (1864-1941) у своїх спогадах писав: «Цікаво, що доктор Окуневський не міг був найти собі дружини в Галичині, але як одного разу поїхав у якійсь драгоманівській місії на Велику Україну, привіз звідти якусь вдовицю, тип «чиновниці» з-під пера сатирика Салтикова-Щедріна: і не молода, і не гарна...». Подружжя Окуневських мало єдину доньку Олену.

Теофіл Окуневський помер 19 липня 1937 року. Його родину більшовики в 1939 році вивезли в Сибір. Зять Окуневського, Остап Кульчицький, загинув у Свердловській тюрмі, онук Остап жив в Івано-Франківську, мав доньку. Онука Марія після заслання вийшла заміж, жила в Косові, зберегла документи і світлини родини, які вдалося врятувати.

Підготувала Анна Якимишин