Незабутня зустріч у Трієсті

У вересні 1896 року співачка підписала контракт з театром “Fenice” у Трієсті. Там виступала лише в одній опері – “Сила долі” Джузеппе Верді. В Трієсті Соломія Крушельницька завоювала загальне визнання як італійських, так і зарубіжних критиків. Слухачі ж обдаровували артистку квітами, влаштовували овації на її честь і говорили про “нову зірку співу, що так яскраво засяяла на мистецькому небосхилі Апеннінського півострова і своїм пристрасним артистичним мистецтвом та незвичайно красивим і проникливим голосом зігріла атмосферу Адріатики”. 

Ще одне повідомлення про виступи Крушельницької в Трієсті помістила газета “Діло” за 6 жовтня: “О нашій співачці п.Саломеї Крушельницькій, котра – як відомо – виступає тепер в опері в Трієсті, висказуються тамошні часописи дуже симпатично. Часопис “Il Mattino” пише: “Панна С.Крушельницька, особа дуже симпатична і елєґантна, хоч зовсім молода і стоїть на початку своєї кар’єри, посідає всі добрі сторони сопрана драматичного, найбільшої вартости, одарена голосом дуже широким, шовковим і рівним у всіх тонах, а всі трудности, яких повно в її ролі, виконує без всякого форсованя голосу і все знаменито настроєна”. Успіх опери був таким великим, що на настійну вимогу слухачів співачці продовжити контракт на дев’ять повторних вистав!

Саме з цим містом і 1896-м роком пов’язана напевно найромантичніша історія в житті Соломії Крушельницької. Про неї довідуємося зі спогадів її сестри Олени. Йдеться про знайомство Соломії Крушельницької з Йосипом Білинським – людиною, відомою своїм патріотизмом і благодійними справами. Ще юнаком він виїхав до Єгипту і вивчився на аптекаря. Згодом здобув собі визнання в цій галузі, став придворним аптекарем єгипетського кедива (намісника султана Османської імперії – Д.Б.). Крім того, публікував наукові праці, проводив дослідження в галузі фармації. Був дуже заможнім.

Живучи в Каїрі, далеко від батьківщини, Йосип Білинський мріяв одружитися з українкою, і навіть приїжджав для цього в Галичину. Проте не знайшлося дівчини, яка б погодилася назавжди покинути свій край і вирушити з ним у далекі світи. 

Саме тоді друзі й порадили Білинському поїхати до Трієсту і посвататися до Олени Крушельницької, адже, мовляв, вона вже й так давно подорожує разом із Соломією. Приїхавши до Трієсту, він пішов до театру, а побачивши на сцені Соломію Крушельницьку, закохався в неї з першого погляду і – на все життя. Наступного дня прийшов до неї в готель освідчуватися. 

У своїх спогадах Олена так описувала цю зустріч: “Соломія ввічливо прийняла його, уважно вислухала освідчення та наміри і твердо заявила, що заміж вона не збирається. Білинський зрозумів Соломію: із сумом попросив дозволити йому бути її досмертним другом. 

Він запросив нас повечеряти на корабель. Море. Вечірні вогні. Далекий спів. Тиха музика. Зворушливий, впереміж із смутком, настрій. Спомини про рідний край, плани на майбутнє: як служити своєму народові, як сприяти тому, щоб він став у коло рівноправних народів світу. Соломія: “Я мистецтвом, співом”. Білинський: “А я можу допомогти хіба що... грішми”. 

І справді, Йосип Білинський пересилав через друзів, і, зокрема Осипу Бандрівську, найстаршу сестру Соломії Крушельницької, та Володимира Охримовича, майбутнього чоловіка Олени Крушельницької, значні суми грошей, які використовували на освіту талановитих українців, на підтримку українських організацій, видання творів українських письменників. Й. Білинський підтримував Івана Франка, опікувався Лесею Українкою, коли вона перебувала на лікуванні у Каїрі.

Згодом Йосип Білинський ще кілька разів зустрічався із Соломією Крушельницькою, зокрема у 1908 і 1910 роках під час її гастролей в Олександрії і Каїрі; пересилав їй вістки, подарунки. Соломія Крушельницька відповідала тим же. 

Його доля склалася трагічно. У 1912 році, в переддень І світової війни, в Галичині були великі сподівання на те, що українці здобудуть незалежність. Тоді Йосип Білинський вийшов на емеритуру (пенсію), продав свої маєтки в Каїрі, переїхав до Відня і вклав величезні кошти в забезпечення українських вояків медикаментами і медичним персоналом. Але після поразки визвольних змагань Галичина, як відомо, увійшла в склад Польщі. Йосип Білинський вже не зміг отямитися після такого удару. Його сліди загубилися… 

Письменник Роман Горак дослідив, що останні роки Білинський провів у Швейцарії, в містечку Монтус, де жив у невеликому готелі. Помер приблизно в 1925 році, похований в Монтусі. У місті побутує легенда, що “одного дня на могилу Йосипа Білинського прийшла висока старша дама. Обличчя її закривала густа вуаль. Вона поклала дрібні польові ромашки. І щезла. Ніхто не знав, звідки вона прийшла чи приїхала, проте всі в один голос ствердили, що цією дамою могла були тільки Соломія Крушельницька”.

Підготувала Данута Білавич