«Той сам Садовський» – друг юності Соломії Крушельницької

Ще донедавна ім’я Володимира (Домета) Івановича Садовського (1865-1940) – священника, музично-громадського діяча, хорового диригента, музичного критика і публіциста, видавця, колекціонера, бібліофіла, мецената – було відоме хіба вузькому прошарку фахівців музикознавців. Інформацію про його взаємини з Соломією Крушельницькою подав краєзнавець і журналіст Петро Медведик у двох статтях з однаковими назвами – «Співачка світової слави», опублікованих у різних збірниках статей та матеріалів, присвячених співачці. Ця інформація не супроводжується жодними покликаннями на документи, майже не містить точних дат, а носить радше легендарно-романтичний характер, «присмачений» нераз художнім домислом музикознавця. Тепер, коли діяльність В.Садовського досліджена детальніше, базуючись на документальних джерелах можна більш точно описати факти їхніх взаємин.

Знайомство Соломії з В.Садовським відбулося ще в Білій, мабуть в середині 80-х років ХІХ ст., куди Садовський – тоді ще питомець духовної семінарії у Львові – приїздив як частий гість домашніх концертів родини Крушельницьких. Він, як і С.Крушельницька, уродженець Тернопільщини (з містечка Довжанка), а зблизила їх вроджена музикальність, любов до співу.

8 (20) травня 1888 р. В.Садовський та С.Крушельницька виступили в дуеті як співаки на концерті в Тернополі, присвяченому 50-тій річниці з часу виходу «Русалки Дністрової» і річниці смерті Маркіяна Шашкевича. В опублікованій програмці концерту вказувалося: «З опери Лисенка «Різдвяна ніч» дует відспіває панна Кр. і п. С.». Очевидно, перед концертом співаки змінили твір, бо у дописі про той концерт дует з «Різдвяної ночі» не згадується, натомість фігурує солоспів М.Лисенка «Зацвіла у долині червона калина» (до слів Т.Шевченка): «Загальну похвалу зберегли собі панна Крушельницка і п. Садовський своїм відспіванєм «Зацвіла в долині червона калина» Лисенка. [...]». 

Після виступу з Крушельницькою Володимир Садовський продовжував вокально-виконавську діяльність: у 1889 та 1890 роках він брав участь у двох студентських «артистичних мандрівках» в складі організованих при них чоловічих хорів «дванацяток» і «шістнадцяток», названих від кількості учасників хору, а згодом багато працював як організатор та диригент хорів. Європейської популярності набув доведений ним до високого мистецького рівня хор української церкви св. Варвари у Відні, яким він керував. 

Дружба із Соломією Крушельницькою з часом переросла в серйозне почуття В. Садовського до дівчини і, за дослідженням П.Медведика, намір одружитися з нею, однак Соломія відмовила йому. Ці події відбувалися 1890-1891 року, бо щойно тоді майбутня співачка досягла повноліття, а Володимир Садовський якраз закінчував духовну семінарію у Львові. 1891 році Садовський прийняв сан священника, а 1892 року одружився з молодшою від себе на три роки Емілією Павенцькою. Однак, сімейного щастя В. Садовському не судилося зазнати: 17 жовтня 1892 року Е.Павенцька померла на 24-ому році життя. Після її смерті до кінця життя В.Садовський залишився удівцем. Як священник, В.Садовський опісля працював катехитом у Городку (до 1892), в Збаражі (1892-1894) та в українській церкві св. Варвари у Відні (1894-1901). Після навчання у львівській Консерваторії Галицького Музичного Товариства, подалася у світ і Крушельницька, тож їхні зустрічі і спілкування порідшали, але не припинилися.

З 1899 року і до кінця 20-х років ХХ століття В.Садовський був плідним музичним критиком на шпальтах газети «Діло», однак серед його рецензій немає жодної, котра б стосувалася співу чи концертних виступів Соломії Крушельницької, натомість є дві рецензії, де характеризується спів сестри Соломії – Ганни. В одній з них – на концерт хору «Бандуриста» 1912 року, де в супроводі піаніста Тараса Шухевича Ганна Крушельницька виконала арії Д.Верді, Дж.Пуччіні, пісню Р.Штрауса, два солоспіви М.Лисенка і його ж обробку української пісні «Ой ти місяцю, зоре» – Садовський дав високу оцінку співачці, але зазначав: «Фразованє і відданє зраджує високу інтеліґенцию; тільки брак йому драматичного огню і нерву – сего божого дару Сальомеї, – який однак сьпівачка через школу і сцену ще може собі присвоїти».

Ймовірно, В.Садовському належить стаття «Сальомея Крушельницька», опублікована без підпису автора в «Альманаху музичному» на рік 1904», упорядкованому Ромуальдом Зарицьким. Стаття супроводжена відомою фотографією співачки в повний ріст у національному (подільському) строї з шитвом в руках. В. Садовський був одним із ініціаторів і засновників «Альманаху музичного» і випуск, де поміщено статтю про співачку, в більшості складають його статті. А серед недокументованих фото, збережених разом з рукописами В.Садовського у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, знаходиться така ж фотографія співачки. 

За дослідженням Петра Медведика, існували листи Володимира Садовського до співачки, які він характерно підписував «Той сам Садовський»: коло десятка листів в останні роки життя він показував своїй племінниці Стефанії Садовській (1888 – 1967) – випускниці Чернівецького університету, а згодом – співробітниці Тернопільського краєзнавчого музею. Нині ці листи, як і місце їхнього знаходження, невідомі. У фонді співачки у відділі рукописів та текстології Інституту літератури імені Т.Шевченка в Києві зберіглася лише одна недатована записка В.Садовського до С.Крушельницької, писана олівцем на листку в лінійку. Ось повний текст записки:

«Ласкава Панно Люню!

Дуже жалую що не застав Вас дома але я зовсім не знав, що Ви нинї маєте годину співу. Прошу однак в імени п[ана] посла Охримовича з котрим я при случайности зійшовся, щобисьте на завтра визначили час коли він мігби Вас відвідати. Прошу о сїм повідомити Єго через кавярню Рідля.

Він просив ся між год. 4-6 вечора завтра.

Може оно так зложит ся що як мій американьский гість завтра вчасно від’їде то і мене зволите приняти – сли нї то аж в пяток або соботу.

Остаючи на дальше Вашим пишу ся завше той сам 

Садовс.

Панї Гелї мій поклін».

Як вдалося встановити з деталей змісту, записка відноситься до 1907 року, коли С.Крушельницька зі своїм нареченим Чезаре Річчоні приїхала до Львова 1907 року після смерті своєї матері Теодори Савчинської, про що згадує Одарка Бандрівська. Згадана в листі «пані Геля» – рідна сестра співачки Олена (1870 – 1960), яка з 1898 року була дружиною згадуваного «пана посла» – етнолога, публіциста Володимира Юліяновича Охримовича (1870 – 1931), які якийсь час жили в партері Соломіїного будинку на вулиці Крашевського, 23.

Після Відня, 1901 року В.Садовський повернувся до Перемишля, де служив капеланом. У роки Першої світової війни він як капелан попав на 7 років (1915-1922) до російського полону, який відбував у Красноярському краї. В полоні помагав біженцям, провадив для них українознавчі курси, самотужки вивчив астрономію і навіть написав підручник з астрономії. Повернувшись до Львова, Садовський до кінця життя працював парохом львівської церкви Преображення Господнього, був членом і співзасновником низки священничих товариств у Львові, короткочасно очолював хорове товариство «Львівський Боян». Проживав на вул. Корнякта,1 у сусідстві зі своїм приятелем о. Гавриїлом Костельником. Зібрав величезну бібліотеку і колекцію картин українських художників, частину з них подарував українським товариствам, зокрема, Науковому Товариству ім. Т.Шевченка та Національному Музею у Львові.

Тож, долі В.Садовського та С.Крушельницької зблизило не лише земляцтво, але й спільне захоплення мистецтвом співу, власні спроби опанування цього мистецтва. Ймовірно, в цьому процесі і зародилися в душі В.Садовського почуття до талановитої дівчини, плекання надії одружитися з нею. Відмова співачки не завадила залишитися їм друзями. На відміну від Соломії, яка, віддавши все життя співу, досягла світового визнання як співачка, – В. Садовський відійшов від вокального виконавства, переключившись на інші сфери музичної і не лише музичної діяльності.

Підготув Яким Горак