СЦЕНІЧНЕ ВБРАННЯ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ

Кожен створений на сцені образ – це прожите окреме життя. На сцені опери це життя сповнене бурхливих емоцій та життєвих перипетій. Тому вивчаючи творчий шлях Соломії Крушельницької ми розуміємо, що виконавши понад 60 партій на світовій оперній сцені, кожного разу в ролі нової героїні вона проживала ще одну особливу історію. Не всі записи дійшли до нас. Не всі партії співачка записала. Не всі фотосвітлини збереглися. Але окремі фраґменти сьогодні здатні нам розповісти свою окрему цікаву історію. Так фото і рецензії оживають та знаходять свій особливий взаємозв’язок з книгами та картинами – свідками тієї епохи.

Порахувати кількість театральних костюмів, в яких Соломія Крушельницька виходила на сцену, можна за кількістю зіграних головних ролей – а це понад 60 партій! На жаль, жодна з суконь не збереглася – про їхню розкіш можна здогадуватися лише за світлинами. Соломія вміла створити потрібний образ навіть на початку своєї співочої кар’єри, коли коштів на вишукані сукні не вистачало. Перші костюми артистка сама шила із сестрами. Для національних опер підходив і народний костюм у більш пишному сценічному варіанті. Проте для історичних костюмованих опер цього було замало. Театри мали гардероб і для кожної опери створювалися костюми, особливо для прем’єр. Але виступ гастролюючої зірки передбачав власний сценічний гардероб, щоб стати “окрасою сцени”. Для цього в подальшому Крушельницька замовляла костюми у кращих модних ательє Мілана та Парижа.

Дороговартісними костюмами прима запам’яталася у період, коли виступала у Варшаві. Тобі вона була неперевершеною Графинею в однойменній опері Станіслава Монюшка. Ця сукня передбачала і доповнення яскравими аксесуарами, як-от кольє чи коштовна діадема. 

Сукня Графині – це сукня в стилі ампір. Ампір – силует суконь з коротким ліфом, відразу від якого починається спідниця у вигляді трапеції або пряма. Наразі моделі з таким кроєм відносяться до стилю baby doll (у перекладі з англійської – лялька). Засновницею ампіру є дружина Наполеона – Жозефіна. Початок XIX століття став розквітом цього стилю в моді та мистецтві.Перші сукні з силуетом ампір шилися з шовку та шифону, часто верхній тонкий шар прикрашався гладдю та вишивкою дорогоцінними нитками. Від об'ємного ліфа відходили довгі спідниці зі складками і шлейфом. Як правило, поділ такої сукні був прямий. Ще однією відмінною рисою були рукави-ліхтарики. Завищена лінія талії і глибоке декольте підкреслювали жіночність і вважалися дуже модним і витонченим поєднанням.

Одним із найяскравіших образів на сцені, які втілила Крушельницька - це була “Аїда” Джузеппе Верді. Про неї знаходимо чудовий спогад у Гвідо Маротті: “Одягнена у пишне вбрання, спеціально створене для неї найзнаменитішим паризьким кравцем, із сяючою діадемою на чолі, що так пасувала до чарівного овалу її обличчя, злегка вкритим коричнево-червоним гримом, Соломія Крушельницька уособлювала риси справжньої єгиптянки, відкинувши стереопитну постать бідної ефіопської рабині при фараонському почті. А довершеність її співу поглиблювалася витонченістю й гармонійністю музики.” Скоріш за все цим найвідомішим паризьким кравцем був Чарльз Ворт. House of Worth — французький дім високої моди, який спеціалізується на от кутюр, прет-а-порте та парфумерії. Історичний дім був заснований у 1858 році дизайнером Чарльзом Фредеріком Вортом. Дім продовжував працювати при його нащадках до 1952 року, остаточно був закритий у 1956 році. У 1999 році бренд House of Worth було відроджено. Чарльз Фредерік Ворт був прихильником елегантного силуету, підкреслював лінії тіла, прагнув гармонії між розкішшю й стриманістю. Він активно експериментував із формами — від пишних кринолінів до конструкцій турнюрами, і нерідко надихався історичними епохами бароко, рококо, епохою Людовіка XVI. Його клієнти не лише замовляли одяг, а й купували символ статусу. Сукні Ворта носили на балах при дворі, державних церемоніях і театральних премʼєрах. Особливо він шанував роль жінки як “живої ікони” моди — для нього вона була водночас і музою, і публікою, і політичною фігурою.

Перша виконавиця партії Аїди, визнаної постановки самим Верді Тереза Штольц вдалася до пошиття костюму, який оголював лиш обличчя, тож всю решту частину тіла, що мала бути оголеною і темною покривала тонка тканина типу трико. Той же спосіб використала у своєму костюмі і Соломія Крушельницька. А, оскільки в той час не було нейлону чи капрону, тобто синтетичних тканин, то вдалися до шовку з атласним переплетенням.

Костюм завжди міг спричинитися до певних непередбачуваних моментів на сцені. У спогадах Олени Охримович “Мої подорожі зі Соломією” читаємо: “Було таке. В першому акті приключилось, що Соломії під час молитви і поклону впала корона з голови. Це не вплинуло зле на успіх. Коментували, що то добрий знак, що поклонилася їх землі. Потім ішли опери з чим раз більшим успіхом Соломії. Газети поміщували портрети Соломії на перших сторінках та суперлятивні рецензії”.

Щоби збагнути масштаб сценічного гардеробу Крушельницької варто звернутися до спогадів її племінниці “Слово про мою улюблену вчительку” Одарки Бандрівської: “Триповерхова вілла тітки стояла на самому побережжі Тірренського моря до заходу сонця фронтом. ...На другому поверсі далі в бік городця були кімнати з театральним гардеробом і спальні куховарки, гардеробниці та лакея.” А Ярослава Музика пригадувала: “Тямлю, що у тітки були великі книги з рецензіями, фотографіями з виступів і приватного життя, афішів, пам'яток, вінки, шарфи, все, що пригодилося б на велику монографію, – згоріло у віллі. На полицях були книжки з костюмології. Артистка дуже дотримувалася чистоти костюмів в даній п’єсі”.

Найвидатніші тріумфи та найпам’ятніші сценічні костюми також іноді були пов’язані з випадком. “...Дивно, - каже Соломія Крушельницька, - прийшла до мене роль Баттерфляй. Я грала тоді у Неаполі. Актори, які в той час виступали у театрах міста, влаштували доброчинний спектакль, у якому кожен міг виконати все, що забажає. Мені спало на думку одягнутися гейшою і проспівати уривки з модної тоді оперети. Я ретельно загримувалася. Як бачите, в мені немає нічого від японки ...Отже, я загримувалася так добре, що Клаузетті, побачивши мене закричав: “Баттерфляй! Баттерфляй! Ви викапана японка і повинні грати Баттерфляй”. Він переконав мене. Потім я виконала цю роль у ста спектаклях” з інтерв’ю Дарії Банфі-Малагуцці 1933 р.

Ще одним тріумфом була подвійна роль Маргарити-Єлени Троянської у опері Арріго Бойто “Мефістофель”. Соломія Крушельницька з такою деталізацією підійшла до відтворення таких полярно протилежних образів на сцені, що критики називали її “перлиною” серед всього репертуару співачки. Античний костюм спартанської царівни мав все – від коштовної діадеми, браслетів, сережок і навіть персня на руці артистки, до неймовірної сукні-тоги, що була пишно декорована меандром та аплікацією.

У 1999 році Музей отримав подарунок від молодої львівської мисткині Юлії Пігель – реконструйований костюм Соломії Крушельницької в ролі Єлени з опери Арріґо Бойто «Мефістофель». Декількома роками пізніше  Юлія створила костюм Мадам Батерфляй з однойменної опери Джакомо Пуччіні, який також доповнив експозицію музею.

Сама Соломія Крушельницька була універсальною співачкою, тож і її сценічний гардероб був таким. Антоніо Угетті з Театральної дирекції італійської опери так писав 30 серпня, 1900 р.: “Високоповажна синьйорина Соломія Крушельницька! В “Джоконді” гратимете Ви.

Ця опера найбільше відповідатиме Вашому чудовому голосу і незвичайному артистичному хисту. Чому Ви не співаєте “Джоконду” у Варшаві перед гастролями? Якщо Ви маєте основний костюм для “Джоконди”, то цього досить, оскільки в сцені балу Ви зможете найкращим чином обійтися одним із Ваших прекрасних костюмів для “Ернані”. Для видовищної опери Понк’єллі “Джоконда” Крушельницька надихнулася костюмом найпершої виконавиці цієї ролі Маддалени Маріані Мазі. Тож її костюм був максимально правдоподібний, а гра неперевершеною. Саме тому ми знаємо Соломію Крушельницьку як “ідеальну Джоконду” оперної сцени.

У роки концертної діяльності співачка залишалася королевою сцени. Її концертні вбрання були довершеними та продуманими до деталей. Наприклад сукня приталеного крою з внутрішнім вшитим корсажем. Її темний колір ідеально підкреслює фігуру “пісочний годинник” та виразний силует співачки. А прозорі рукави з бісерним вишиттям створюють ефект мерехтіння та багатошаровості.

Іван Дудич