Музичні архіви – основа фондової збірки Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької займає особливе місце серед львівських музеїв – це єдиний музичний музей. Заснований він у 1989 р. як філія Літературно-меморіального музею Івана Франка. Музей розташований у будинку, який належав Соломії Крушельницькій у 1903-1939 рр. і в якому минули останні роки славетної української співачки. У перші роки діяльності основним завданням Музею було збереження та наукове опрацювання архіву Соломії Крушельницької, популяризація її життя і творчості. 

Фундатором музею є Одарка Бандрівська – камерна співачка, піаністка, педагог Львівської консерваторії, племінниця Соломії Крушельницької, яка доклала багато зусиль для збереження пам’яті про Соломію Крушельницьку. Одарка Бандрівська зберегла архіви Крушельницьких та Бандрівських, зібрала спогади про видатних представників своєї родини в якій було багато музичних діячів. Таким чином, від самого початку фондова збірка Музею Соломії Крушельницької будувалася на музичних архівах. Найбільшу цінність представляють матеріали про Соломію Крушельницьку, які складають особистий архів видатної співачки. Це – оригінальні фотографії, документи, епістолярні матеріали, афіші оперних вистав та програми її концертних виступів у багатьох країнах світу, рецензії у періодичних виданнях, нотні видання, особисті речі та ін. Архів Соломії Крушельницької постійно поповнюється. Матеріали надійшли від дослідників творчості С.Крушельницької Івана Деркача та Михайла Головащенка, від родини і сучасників артистки, в останні роки – від колекціонерів. Усі ці предмети складають основу експозиції нашого музею.

В архіві Одарки Бандрівської зберігається багато матеріалів, які стосуються її власної творчості – фотографії, програми, рецензії. Великий інтерес представляють також документи, фотографії, епістолярні матеріали, які розповідають про маловідомі сторінки з життя рідної сестри Соломії Крушельницької, Анни, яка також було талановитою співачкою, піаністки Ольги Бандрівської (рідної сестри Одарки) та її чоловіка Тараса Шухевича, відомого галицького піаніста та педагога.

Від першого дня існування Музею екскурсію по експозиції супроводжувала музика – архівні записи голосу Соломії Крушельницької. Працівники намагалися створити особливу мистецьку атмосферу світу опери, театру. У Музичному Салоні Музею проводилися концерти, вечори спогадів, які відразу привернули увагу шанувальників класичної музики. Поступово музей почав “переростати” концепцію меморіального музею, перетворювався в осередок творчих зустрічей, музикування. Фонди музею поповнювали, і це також розширювало напрямки діяльності установи, адже опрацювання нових надходжень займало дедалі більше місця в роботі наукового відділу.

Цінним надбанням Музею у 1994 році став унікальний архів львівського скрипаля та колекціонера Ярослава Грицая, який утворив окрему фондову групу Музею – Фонд Ярослава Грицая. Це найбільший музичний архів, який зберігається в музеї – збірка Я. Грицая нараховує майже 5,5 тис. експонатів. Я. Грицай самовіддано і фанатично любив музику. Його кумирами були скрипалі Пабло де Сарасате, Ежен Ізаї, Ян Кубелік, Фріц Крейслер. Впродовж тривалого часу (40-80 рр. ХХ ст.) Грицай збирав матеріали, які стосувалися музичного життя Галичини та розвитку виконавської майстерності. Особливість цієї колекції полягає у тому, що її формував музикант-професіонал, який мав добрий смак, хорошу школу та чудово орієнтувався в цінності кожного предмету своєї збірки. Усі матеріали з становлять нерозривну цілісність, доповнюють одні одних.

В колекцію входять: нотні видання, оригінальні фотографії відомих музичних діячів і композиторів з їхніми автографами, музикознавча та музично-педагогічна література, грамофонні платівки, програми виступів у Львові в 20-30-х рр. ХХ ст. відомих виконавців та ін.

У колекції Грицая зберігається близько 2,5 тис. примірників нотної літератури. Часовий проміжок видань – приблизно століття: остання чверть ХІХ – кінець 80 х рр. ХХ ст. В основному – це класичний репертуар. Представлені різні жанрові групи – камерно-вокальна, камерно-інструментальна, хорова та оркестрова музика. Видання здійснені в Австрії, Німеччині, Польщі (до ІІ Світової війни), в колишньому Радянському Союзі.

Платівки становлять значну частину збірки Ярослава Грицая – понад 2,2 тис. одиниць зберігання. Кількість наявних у колекції фірм звукозапису надзвичайно об’ємна – близько 40 назв. Найвідоміші – “Brunswick”, “Columbia”, “Decca”, “Electrola”, “Fonotipia”, “Fortuna records”, “Gramophone” (з кількома різновидами та серією “His master’s voice”), “Odeon”, “Parlophon”, “Płyta Pathé”, “Polydor”, “Syrena”, “Telefunken”, “Ultraphon”, “Victor”, “Victrola”, “Vox”, “Muza”, “Supraphon”, “Ultraphon”, “Eterna”, “Hungaroton”, “Ligo”, “Балкантон”, “Qualiton”. Серед найцінніших платівок збірки – оригінальні архівні записи скрипкових творів, які виконують Крейслер, Бурместер, Хейфетц, Ельман, Куленкампф, Кубелік, здійснені фірмами “Electrola”, “Gramophone”, “Polydor”.

Значна кількість грамплатівок представляє вокальні жанри. Виконавцями є видатні співаки – Маттіа Баттістіні, Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Сельма Курц, Адам Дідур, Йозеф Манн, Ерна Зак, Фріда Гемпель, Амелія Ґаллі-Курчі, Барбара Кемп, Лілі Леман, Альфред Піккавер, Розетта Пампаніні та багато інших зірок оперних сцен. 

Цікавими для дослідження музичних уподобань галичан початку минулого століття є так звана “легка” розважальна музика – численні танґо, вальси, фокстроти, естрадні пісні у виконанні популярних естрадних співаків, ансамблів та естрадних оркестрів 20-30-х рр. ХХ ст.

Наступний етап у розвитку музею та його місії започаткувало рішення Львівської обласної ради у 1995 році про надання Музею Соломії Крушельницької статусу незалежного музею. Це розкрило перед працівниками нові можливості: була змінена структура, збільшений штат, розширилася сфера його діяльності.

Тоді ж була відкрита філія – Меморіальний музей видатного українського композитора, музикознавця, педагога, фольклориста Станіслава Людкевича, і, відповідно, сформована нова фондова група – Фонд Станіслава Людкевича. Музей Станіслава Людкевича розташований у будинку митця, і завдяки багаторічній самовідданій праці Зеновії Штундер, вдови композитора, у ньому повністю збережений його музичний архів, особисті речі, меблі. Матеріали цього архіву представляють широке поле для дослідження.

1995 рік був багатим на нові надходження. Того року онук видатного українського співака Модеста Менцинського Ганс Менцинський передав до Музею зі Швеції особистий архів свого діда. Був створений Фонд Модеста Менцинського. У фонді знаходяться оригінальні фотографії співака та його партнерів по сцені, афіші, програми концертів, музична критика, листування. Окрасою експозиції став особистий рояль М. Менцинського, який відтоді став “учасником” усіх концертів, які відбуваються в Музеї. До цього архіву надійшли й інші експонати від родини М. Менцинського в Україні, які розповідають про життя і творчість митця.

У перші роки Незалежності України важливою культурною та патріотичною місією працівників Музею стало відновлення пам’яті про незаслужено забутих митців, українських музикантів, чиї імена в період радянського тоталітаризму були заборонені, а також вшанування корифеїв української музики та виконавства. Працівники Музею активно налагоджували співпрацю з музикознавцями, колекціонерами, любителями класичної музики як в Україні, так і за кордоном. Завдяки цим особистим контактам, колекція Музею поповнювалася новими матеріалами. У фонди надійшло близько 8 тис. експонатів. Постала необхідність формування нової фондової групи, куди могли б увійти музичні архіви. Так у 1997 році був заснований Фонд музичних діячів. У ньому зберігаються оригінальні матеріали, які розповідають про життя та творчість багатьох українських музичних діячів. Матеріали Фонду науково опрацьовані і стали основою для багатьох музикознавчих досліджень, виставок, музичних вечорів.

Музично-меморіальний музей С. Крушельницької у Львові є єдиним музеєм, у фондах якого зберігаються матеріали, пов’язані з життям та творчістю видатної української піаністки Любки Колесси. Значна частина життя Любки Колесси минула поза межами України, але вона завжди відчувала себе українкою. Національні почуття Любки Колесси виявились і в її бажанні передати в Україну свій особистий архів.

Листування працівників музею з Любкою Колессою, яка в останні роки жила у Торонто, розпочалося ще у 1991 році. У листах йшлося про умови збереження та експонування цих матеріалів. Останній лист Любки Колесси датований 5 березня 1997 р. У ньому вона пише: “З великою приємністю я хочу передати Вашому Музейові мої два великі портрети. Один з них, в народнім строї, був мальований на срібний ювілей шлюбу моїх родичів в 1926 р., другий, менший портрет в червонім капелюсі. Я також дарую до Музею Соломії Крушельницької відбитку моєї лівої руки в ґіпсі. Є також багато фотографій і інших речей. Я Вас дуже прошу, щоби вище згадані речі були поміщені в Музеї С. Крушельницької, а не в іншім музею у Львові. Я буду горда і задоволена бути в Музею з приятелями такими, як Барвінський, Нижанківський, Менцинський і інші”.

У серпні 1997 року матеріали особистого архіву піаністки були передані Музеєві С. Крушельницької. Архів складається з 56 найменувань. Окрасою колекції є два чудові портрети Любки Колесси в техніці пастелі, написані у Відні в 20-х роках (художник Якуб Гарр (Harr)), фотопортрети, оригінальні світлини, документи артистки, побутові предмети, які належали Любці Колессі.

Найбільший інтерес для музикознавців становлять записи гри піаністки. В архіві представлені 9 оригінальних грамофонних платівок (матриць) фірми Elektrola із записами виконання піаністкою музики Ф. Шопена, Й. Моцарта, Й. Штрауса. Описуючи архів, особливо слід відзначити три альбоми з вклеєними програмами та рецензіями на виступи артистки в Німеччині, Австрії, Україні, Польщі, Болгарії, США та Канаді, що охоплюють період 1928-1939 рр. Доповнюють творчий портрет артистки програми, рекламні буклети та афіші, витинки зі статтями-рецензіями на її виступи в кінці 20-х років, а також у 40-50-х роках ХХ ст. Ці унікальні матеріали допомагають нам глибше пізнати особистість і феномен цієї надзвичайної жінки.

Архів відомої львівської оперної співачки Ніни Шевченко надійшов до музею завдяки контактам працівників музею з її донькою, Людмилою Шевченко, яка є відомим театральним діячем, заслуженою артисткою Латвії. Ці контакти тривають багато років, і майже кожен приїзд Людмили Шевченко до Львова супроводжується поповненням фондової колекції музею. Особистий архів Ніни Шевченко розкриває її діяльність на сцені Львівського оперного театру. Неповторність голосу, вроджений артистизм, глибина створених нею образів, зовнішня привабливість робили співачку неперевершеною на Львівській сцені у 1940-1960-х роках. Архів складається з художніх робіт (портрети Н.Шевченко роботи різних авторів), підбірки афіш оперних вистав за участю артистки, численних оригінальних фотографій.

Цікавою була робота наукових працівників Музею Соломії Крушельницької з архівом видатного українського оперного та концертно-камерного співака Михайла Голинського. Його називали “королем українських тенорів”, “українським Карузо”. Володів рідкісним за тембром голосом (героїчний тенор) виняткової сили і краси. Михайло Голинський пройшов довгий, цікавий, насичений подіями життєвий шлях, який описав у своїх Спогадах, рукопис яких надійшов у фонди Музею разом з його особистим архівом.

Михайло Голинський народився в селі Вербівці (тепер Івано-Франківська обл.). Навчаючись у Львівській гімназії, співав у гімназійному хорі. Велику роль відіграв у його житті професор співу Чеслав Заремба, який скерував свого учня на мистецький шлях. З вибухом Першої світової війни М. Голинський опинився в лавах австрійської армії, у період українських визвольних змагань зголосився до Української Галицької Армії. У 1921-1925 рр. продовжував музичну освіту в Мілані у відомого співака Едоардо Ґарбіна. 1925 р. з великим успіхом дебютував в опері “Паяци” Леонкавалло на сцені Львівської опери. Відразу після цього отримав запрошення на постійну роботу до оперного об’єднання міст Торунь, Бидгощ, Грудзьонз.. Потім – Варшава. Тут здобуває повне визнання і завойовує публіку в “Тосці” і “Аїді”. Слава Михайла Голинського доноситься і на Радянську Україну. Запрошення до Одеси, Києва, Харкова він приймає з радістю, адже його заповітною мрією було співати на українській сцені, рідною мовою. Перебування в радянській Україні (1926-1930) – одна з найцікавіших сторінок життя співака. У 1938 році М. Голинський виїхав у концертне турне до США і Канади. Де б не виступав український співак, від Атлантики до Тихого океану, його спів викликав захоплення. Михайло Голинський знайшов свій останній притулок у далекій канадській землі, залишивши по собі добру пам’ять і славу.

Михайло Голинський володів унікальним даром оповідача та чудовою пам’яттю. Свої Спогади він написав в останні роки свого життя. Безпосередність та щирість висловлювання, відображення мистецької атмосфери Львова, Мілана, Варшави, Одеси, Києва, Харкова 20-30-х років ХХ ст., живі та неповторні образи людей, з якими спілкувався артист, проглядають з кожної сторінки цих мемуарів. Його спогади охоплюють дуже широкий часовий та географічний спектр. Впродовж кількох років працівники музею розшифровували рукопис, який охоплює більше 700 сторінок тексту і в 2006 році опублікували Спогади. Це був цікавий і цінний досвід в галузі фондової роботи.

Серед інших музичних архівів, які зберігаються у Фонді музичних діячів слід назвати архіви скрипаля Юрія Криха, співаків Іванни Синенької-Іваницької, Мирослава Скали-Старицького, Михайла Попіля, Олександра Курдидика-Карпатського, Іванни Синенької-Іваницької, музикознавця Романа Савицького та багатьох інших. Переважно, ці матеріали передавали родичі митців після їхньої смерті. Кожен з архівів має неабияку цінність, адже розкриває певний епізод, або й цілий період з історії розвитку музичної культури Галичини.

Процес надходження музичних архівів у фонди Музею продовжується. Серед недавніх надходжень – дуже цінний особистий архів Івана Деркача, матеріали про Соломію Крушельницьку з архіву Михайла Головащенка, передані його сином Тарасом, архів родини Мигалів. У зв’язку з цими надходженнями у 2005 році була сформована нова фондова група – Фонд особистих архівів.В останні роки ми спостерігаємо нову тенденцію: до Музею звертаються відомі музиканти, які з тієї чи іншої причини хочуть передати у фонди свої особисті архіви. Тут треба згадати про архіви приятелів Музею музикознавця Оксани Паламарчук, піаністки Марії Крушельницької, Олександри Блавацької, частину архіву співака Володимира Ігнатенка, який він передав особисто незадовго до смерті. В депозиті Музею – архів співачки Ніни Тичинської, музикознавців Марії Білинської та Любові Кияновської, співака Івана Прокоповича-Орленка, піаністки Дарії Гординської-Каранович та ін.

Звичайно, це свідчить про велику довіру музичних діячів до нашого Музею, проте ставить перед установою дуже серйозні проблеми. Ми усвідомлюємо, що кількість архівів у майбутньому буде збільшуватись. Питання: “Брати чи не брати на зберігання нові музичні архіви?” є досить дискусійним. З одного боку, музичні архіви сформували колекцію нашого музею. Вони сприяли його розвитку та розширенню сфери діяльності, активізували наукову, видавничу, виставкову, просвітницьку роботу наукових працівників, сформували особливе коло приятелів та симпатиків Музею.

З іншого боку, обмежена площа фондосховища, експозиційних та службових приміщень, невеликий штат наукових працівників (у нас немає навіть окремої одиниці техніка фондів), специфіка профілю (музей Соломії Крушельницької залишається меморіальним музеєм), і взагалі, особливість музейної роботи не передбачає опрацювання такої великої кількості архівних матеріалів. В даній сфері діяльність Музею Соломії Крушельницької підміняє роботу історичного архіву і дуже часто шкодить концептуальній основі стратегії Музею: збереження архіву та меморіального будинку Соломії Крушельницької.

Крім того, відмова від нових матеріалів іноді призводить до дуже сумних наслідків.

Так, впродовж багатьох років тривали дружні стосунки працівників музею з видатною українською співачкою Ірою Маланюк, яка у 1945-1960-х роках здійснила блискучу кар’єру на оперних сценах театрів Ґрацу, Цюріха, Мюнхена, Відня, Байройта. Вона висловила бажання передати свій архів до фондів музею. Оскільки в архів входили об’ємні предмети – велика нотна і книжкова бібліотека, періодичні  видання з рецензіями на виступи Іри Маланюк, особисті речі співачки, навіть меблі, Музей не міг гарантувати належне збереження та експонування цих предметів. Після смерті Іри Маланюк у 2009 році весь її архів залишилося в Ґраці і таким чином назавжди втрачений для української спільноти.

Дружні стосунки пов’язують Музей Соломії Крушельницької з відомим колекціонером, дослідником українського звукозапису Стефаном Максимюком. Його унікальна збірка оригінальних грамофонних платівок із записами української музики немає аналогів ні в Україні, ні в світі. С. Максимюк з радістю передав би ці матеріали у фонди нашого музею, але знову ж таки, це передбачає наявність окремого, спеціально обладнаного приміщення, техніки для прослуховування фонозаписів, штату фахівців, які б могли працювати з цими матеріалами. Зараз доля цього великого фоноархіву залишається невідомою.

Шляхів вирішення даної проблеми є декілька.

По-перше, реорганізація Музею Соломії Крушельницької в мистецький центр “Музична кам’яниця” з метою збереження, наукового дослідження і популяризації скарбів музичної культури Галичини. Це могло б вирішити проблему опрацювання та експонування вже наявних у фондах Музею архівів. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Було проведено відселення та реконструкція однієї квартири, заходи по водовідведенню, обладнане фондосховище, реставрація брами та сходової клітки будинку. На черзі – відселення ще однієї квартири. В перспективі передбачається залучити площу на стриху будинку з метою облаштування там концертного або виставкового залів. Проте, зважаючи на реалії сьогодення, ця перспектива відсувається у далеке майбутнє.

Інший шлях – не менш примарний – створення у Львові Музею особистих архівів, який би об’єднав мистецькі та історичні архіви. І останнє – передача таких матеріалів у вже існуючі відповідні установи, зокрема Історичний архів.

Підводячи підсумки, наголосимо, що музичні архіви сформували фондову колекцію Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької. Науково-фондова робота з цими матеріалами в різні роки проводилася у різний спосіб і є зразком еволюції ставлення до приватних архівів в межах одного Музею:

Об’єднання архівів представників однієї родини в одну фондову групу (особисті архіви Соломії Крушельницької, Анни Крушельницької, Одарки Бандрівської, Ольги Шухевич у Фонді Соломії Крушельницької);

Створення окремої фондової групи для одного архіву (Фонд Ярослава Грицая, Фонд Модеста Менцинського)

Об’єднання окремих архівів в одній фондовій групі (Фонд музичних діячів);

Створення фондової групи спеціально для приватних архівів (Фонд особистих архівів).

Музично-меморіальний музей був заснований у 1989 році. як філія Літературно-меморіального музею Івана Франка. Основою збірки став Фонд Соломії Крушельницької (архівне позначення – ФСК). В нього увійшов особистий архів співачки, який зберігала племінниця С. Крушельницької Одарка Бандрівська. Впродовж наступних років у цей фонд надійшли матеріали від Івана Деркача та Михайла Головащенка – дослідників життя та творчості С.Крушельницької, членів родини співачки, колекціонерів та інших осіб. У цьому фонді зберігаються оригінальні фотографії Крушельницької, які представляють мистецьке та приватне життя артистки, її особисті речі, епістолярна спадщина, спогади родини та приятелів співачки, фотографії партнерів Крушельницької по сцені, афіші та програми концертів, нотна література та ін.

Цінним надбанням Музею у 1994 році став унікальний архів львівського скрипаля та колекціонера Ярослава Грицая, який утворив окрему фондову групу Музею – Фонд Ярослава Грицая (ФЯГ). Тут зберігається більше 2,5 тисяч оригінальних грамплатівок, особливо цінними серед яких є платівки першої половини ХХ століття, випущені провідними фірмами звукозапису. Велику цінність представляють оригінальні фотографії відомих музичних діячів кінця ХІХ – першої половини ХХ століття з їхніми автографами. У колекції є також і багата збірка музикознавчої літератури.

Наступний етап розвитку установи розпочався з надання Музею у 1995 р. статусу незалежної державної установи. Тоді була змінена його структура, збільшений штат, активізувалася діяльність. Була відкрита філія – меморіальний музей Станіслава Людкевича, і, відповідно, сформована нова фондова група – Фонд Станіслава Людкевича (ФСЛ). Налагоджувалася співпраця з музикознавцями, співаками, колекціонерами в Україні та за кордоном. Завдяки їм музейна колекція поповнювалася новими матеріалами, пов’язаними з видатними українськими музичними діячами, чиї імена в період радянського тоталітаризму були заборонені. Важливим завданням Музею у перші роки незалежності України стало відновлення пам’яті про незаслужено забутих митців. Популяризація музичних архівів здійснювалася через побудову тематичних виставок, проведення наукових читань, музичних вечорів, концертів.

У цей період (1995-1997 рр.) сформувалися основні фондові групи Музею.

.

Фонд Записів (фЗап) – створений у 1996 році. Тут зберігаються архівні грамплатівки із записами музичних творів у виконання відомих співаків, піаністів, скрипалів, а також сучасні аудіокасети та компактдиски.

Фонд Історії Музею (ФІМ) – був створений у 1996 році. У ньому представлені сучасні фотографії, які розповідають про багатогранну діяльність музею від початку його заснування.

Музей Соломії Крушельницької став визнаним музичним осередком Львова. Утворилося особливе коло меценатів, друзів музею, шанувальників класичної музики, співпраця з якими визначила характер і напрямки подальшої роботи. Був організований музичний клуб “Sussurando”.

У 2005 році, в зв’язку з надходженням особистих архівів Івана Деркача, Оксани Паламарчук, Марії Крушельницької, родини Мигалів та ін. у Музеї була створена нова фондова група – Фонд особистих архівів (ІОА).

В останні роки перед нами постали нові завдання. Велику роль в оновленні стратегії відіграла участь у міжнародних проектах з музейного менеджменту і освітніх програм, міжнародних виставках “Українські співаки на польській сцені” у Варшаві (2006 р.) та “Wo ist Lemberg” в Берліні (2008 р.). Вдосконалилися форми роботи наукових працівників з відвідувачами. Для кожної категорії є свій метод: оглядові, індивідуальні екскурсії, інтерактивні музичні уроки-екскурсії для школярів, тематичні екскурсії-концерти для учнів і студентів спеціальних музичних закладів, лекції “Львів музичний” для слухачів курсів екскурсоводів, екскурсії іноземними мовами з концертами камерно-вокальної музики для іноземних туристів. Таким чином, робота установи спрямована на задоволення потреб та очікувань відвідувачів. Співпраця з ними є взаємно корисною, сприяє розвитку Музею, посиленню його ролі у сучасному суспільстві.

У зв’язку з розширенням сфери діяльності, збільшення фондової колекції змінився напрямок розвитку Музею. Кінцеву мету можна сформулювати так: “. Зростання фондової колекції, яка нині нараховує 18 тисяч одиниць збереження, відкриває нові вектори діяльності Музею – каталогізація фондів, переведення архівних грамзаписів на цифрові носії, здійснення наукової та видавничої роботи.

Підготувала Данута Білавич