ОСОБИСТИЙ АРХІВ СПІВАЧКИ НІНИ ШЕВЧЕНКО У ФОНДАХ МУЗИЧНО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ У ЛЬВОВІ

У фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові зберігається архів Ніни Шевченко (1917-1985), відомої української оперної співачки (лірико-колоратурне сопрано). Ці артефакти на початку 2000-х передала до музею її донька Людмила Шевченко – акторка, режисерка, художня керівниця театру «Ренесанс» у Ризі, заслужена артистка Латвії. Архів включає матеріали, які розповідають про сценічну діяльність Ніни Шевченко – фотографії співачки в різних ролях, документи, програми концертів, афіші оперних вистав Львівського театру опери й балету, які ставилися в 1940-1950-х роках, витинки з газет, рукописи. В комплексі цей архів висвітлює культурно-історичний контекст в якому довелося працювати Ніні Шевченко.

Народилася Ніна Шевченко 1 січня 1917 року в селі Оріхові Запорізької області. У 1939 році переїхала до Львова і назавжди пов’язала свою долю з цим містом. Музичну освіту Ніна Шевченко здобула під час німецької окупації в Державній музичній школі з українською мовою навчання. Одночасно брала активну участь у концертах. В архіві співачки зберігається рецензія Романа Савицького на один з перших її виступів на львівській сцені, що відбувся 22 вересня 1942 р.: «Ніна Шевченко – це молода співачка, яка вже тепер знаменито держить себе на естраді, всеціло панує над нервами і ні на мент не забуває про те, щоб виконувані твори були відтворені на концерті так само докладно і прозоро, як точно і старанно були передумані і приготовані. Підкреслити треба природність, ясність фразування і дуже добру дикцію».

Кар’єра Ніни Шевченко розпочалася в складний суспільно-політичний період, який охоплював початок Другої світової війни і прихід в Галичину радянської влади, німецьку окупацію, повоєнні роки адміністративного тиску і репресій. Опинившись у вихорі суспільно-політичних колізій, співачка повною мірою зазнала на собі їхнього руйнівного впливу.

Людмила Шевченко згадувала: «Мама мала завжди якісь проблеми з керівниками. Німці забрали її в перші дні свого «побуту» і тримали на допитах за батька, який був партійним керівником високого рангу. Потім «наші» не давали спокою. Хтось із «доброзичливців» доніс, що мама зберігає групову фотографію артистів, серед яких були ті, що емігрували, а найголовніше – німецький диригент Фріц Вайдліх, музичний керівник вистав для німців. Тримали маму в тій самій камері, що й німці. Але, оскільки вона не мала жодного відношення до політики, облишили цю справу».

У 1940-1950-х роках Львівський театр опери та балету працював у жорстких рамках, зумовлених радянською ідеологією. Репертуар суворо регламентували і піддавали цензурі. До постановок на сцені допускалися лише такі оперні вистави, під які можна було підвести політичне підґрунтя, іноді зовсім абсурдне. Музичні критики намагалися всіляко ідеологічно «виправдати» оперні постановки зарубіжної класики. В особистому архіві співачки зберігаються красномовні рецензії на оперні вистави 1950-х років, в яких брала участь Ніна Шевченко. Наводимо фрагменти деяких рецензії:

«Дія відбувається в ХVI ст. Ворожнеча між цими сім’ями мала глибоке соціальне коріння і може бути пояснена суперечностями, властивими тодішньому буржуазному суспільству, що народжувалося […] Загибель героїв – це виклик всьому феодально-аристократичному суспільству з його викривленим світоглядом, що гнобить особистість людини» (про оперу Ш. Ґуно «Ромео і Джульєта»);

«Ця музика пов’язана з ідеями і почуттями, якими жили передові люди в Західній Європі. Як далеко відійшли від кращих традицій своїх класиків сучасні творці розтлінного мистецтва капіталістичної Європи і Америки: без перебільшення можна сказати, що все краще, створене поколіннями західноєвропейських митців, знайшло свою батьківщину у нас […]. Звичайно, солдати, контрабандисти, іспанські цигани не є представниками передових суспільних сил, що боряться, але вони своєрідно протестують проти буржуазного світу» (про оперу Ж. Бізе «Кармен»).

Репертуар театру заполонили твори, що не мали нічого спільного з мистецтвом, зате відповідали партійним вимогам того часу. Ситуація з політизацією репертуару театру ще більше загострилася після прийняття в лютому 1848 року сумнозвісної постанови ЦК ВКП(б) про оперу «Велика дружба» В. Мураделі, в якій цей твір зазнав нищівної і несправедливої критики. Львівський театр опери та балету здійснив прем’єру цієї опери ще наприкінці 1947 р. (Ніна Шевченко виконувала в ній роль Мейрани), і тому виставу довелося спішно зняти з репертуару.

Проте навіть за таких складних обставин співачка зуміла зберегти власний стиль, неповторне обличчя. Ніна Шевченко була надзвичайно артистичною; притаманний їй особливий шарм приваблював слухачів. За спогадами її сучасників, молодь ходила в оперний театр, щоб «подивитись на Ніну Шевченко». Своїм талантом вона вміла піднести, висвітлити навіть непомітну роль. Образи, створені співачкою, зачаровують безпосередністю, теплотою і щирістю. В її репертуарі – Віолета («Травіата» Дж. Верді), Татьяна («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Маргарита («Фауст» Ш. Ґуно), Джильда («Ріголетто» Дж. Верді), Мікаела («Кармен» Ж. Бізе), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Антоніда («Іван Сусанін» М. Глінки), Джульєтта («Ромео і Джульєтта» Ш. Ґуно), Оскар («Бал-маскарад» Дж. Верді), Марфа («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Мімі («Богема» Дж. Пуччіні), а також сучасні опери «В степах України» О. Сандлера, «Таня» Г. Крейтнера, «Молода гвардія» Ю. Мейтуса, «Лісова пісня» О. Кирейка. Оригінальні світлини співачки в цих ролях зберігаються у фондах музею.

Таким чином, матеріали архіву Ніни Шевченко мають важливе наукове і суспільне значення, адже вони засвідчують руйнівний вплив радянського тоталітарного режиму на розвиток культури, зокрема на діяльність Львівського театру опери й балету і митців, які працювали в ньому в цей період. Особистий архів Ніни Шевченко неодноразово експонувався на виставках у Львові та інших містах України, а також став джерельною базою для музикознавчих досліджень.

В даний час здійснюється діджиталізація цих матеріалів з метою розміщення на цифровій платформі, яка створюється в рамках проєкту за підтримки Українського культурного фонду.

Підготувала Данута Білавич