Епістолярні контакти Одарки Бандрівської в контексті вивчення меморій фундаторки Музею Соломії Крушельницької у Львові

Про Одарку Бандрівську (1902-1981), племінницю Соломії Крушельницької і фундаторку нашого Музею, її творчу діяльність та самовіддану працю із вшанування пам’яті своєї славетної тітки, ми мали можливість розповісти на конференції “Музеї Львова: історія, колекції, люди” у 2014 році. Сьогодні хочемо познайомити Вас з її епістолярною спадщиною, яка займає значне місце в архіві Бандрівської, що зберігається у фондовій збірці Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. 

Листування Одарки Бандрівської  охоплює  1920-1980 роки і нараховує майже 1000 листів від кількох десятків кореспондентів. Як відомо, дослідження епістолярію будь-якої особи ускладнюється  тим, що він складається лише з листів адресатів цієї особи. Дарія Карлівна “подбала”  про цей бік справи, бо, як людина обов’язкова, надзвичайно точна, аж до педантизму, писала свої листи спочатку на чернетці, а потім їх переписувала. Очевидно, не всі чернетки збереглися. Але, починаючи з 1978 року, коли вже, за її словами, “не могла полягати на свою пам’ять”, вписувала свою кореспонденцію в загальний зошит. Чернетки О. Бандрівської, які фактично є копіями її листів (вони усі датовані, із початковою звертальною і завершальною частиною листа), дуже допомогли нам у дослідженні її епістолярію. Наукові співробітники Музею Соломії Крушельницької готують до друку збірник матеріалів, куди увійдуть спогади, листування О.Бандрівської, рецензії на її виступи та інші матеріали. В рамках даної статті хочемо представити лише деяких адресатів фундаторки нашого музею та коротко охарактеризувати тематику їхнього спілкування, проілюструвавши уривками з листів.

Перша велика група епістолярію, яку доцільно виокремити, це листування з батьками і родиною. До неї належить і єдиний лист Соломії Крушельницької до О.Бандрівської, який зберігся в її архіві. Зважаючи на його цінність,  вважаємо за потрібне помістити цей лист  в повному об’ємі.

Дорога Одарцю,

Інформація така: в Buenos-Аires інститутів музичних є богато, але учителів всяких матерій єще більше, ніж потрібно. Розумієся, що своїх, а не чужиньців, протеґують. 

Такі тепер часи, а може так і має бути по справедливости.

Чого ти з горлом воюєш? Ти за богато співаєш. Я тобі завше на це звертала увагу. Голос не є інструмент. Відпічни і всьо буде добре.

Як даєш лєкції співу, то вже маєш esercizi (вправи, практика – Г.Т) і для себе.

Уцілуй Юзуню за мене і Нусю (Осипу і Анну – Г.Т.), а я тебе за це цілую.

Твоя Саломея.

Зі змісту листа (йдеться про можливість викладати спів у Буенос-Айресі) можемо встановити його дату – перша половина 1930-х років. Адже з 1931 року починається педагогічна діяльність Дарії Карлівни у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка як викладача вокалу. Вищенаведений лист С.Крушельницької є також прикладом епістолярного стилю авторки, про який О.Бандрівська писала: “Я звикла читати листи від тітки Соломії до батьків моїх. І правду кажучи, подобався мені її рішучий, короткий, а зв’язний спосіб вислову. То, що другі говорили би, чи писали би цілими сторінками, вона висказувала телєграфічним стилем. … Мала, як то кажуть, “отверту голову” (відкриту, сприйнятливу – Г.Т.) і здорову інтуїцію, говорила і писала мало, але вибирала, що найважніше і що конче треба було сказати.” ( З листа до Я.Поповської).

Листування О.Бандрівської з батьками, яке припадає на час, коли вона навчалася у Відні (1920 р.), а також в час її перебування у Віареджо і навчання у С.Крушельницької (1928 р.), носить переважно побутовий характер, що, безумовно, не зменшує його цінності. 

Листи, які зберігаються у фондах нашого Музею свідчать, що епістолярні контакти О.Бандрівської з родиною переважно відбувалися на рівні кузинів і племінників. Її кореспондентами були Ярослава Музика, Соломія Скорик, Соломія Дроздовська (Семотюк), Ярослава Поповська, Мирослав Скорик, Богдана Фільц. 

Ярослава Музика – племінниця С.Крушельницької, нащадок роду Савчинських (лінія матері співачки), талановита українська малярка, яка здобула європейську освіту, зокрема у відомих професорів у Парижі, виставляла свої твори на виставках у Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі, Неаполі. Працювала різноманітною технікою – олія, акварель, дереворит, лінорит, емаль, олівець. Відомі її роботи в ділянці книжкової графіки, екслібрису, гравюри. Як реставратор ікон працювала в Національному музеї у Львові. Після Другої світової війни більшовицька влада засудила її до 8 років таборів, які відбула у Сибіру. Я.Музика – автор трьох портретів С.Крушельницької, два з яких зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв (саме туди був переданий архів художниці), один  – в експозиції нашого музею. 

Кілька листів Я.Музики в та екслібрис, зроблений нею для О.Бандрівської, які зберігаються в її архіві, свідчать про близькі родинні стосунки двох кузинок, спільні інтереси та взаємоповагу. 

Соломія Скорик (1900-1981) – донька Олени Охримович, сестри С.Крушельницької. Середню освіту закінчила у Львові, по тому студіювала хімію у Віденському університеті, де познайомилася з майбутнім чоловіком Михайлом Скориком. До 1939-го року викладала хімію в українській приватній гімназії “Рідна школа” у м. Стрию. В кінці 1940-х років сім’я Скориків була вислана в Аджеро-Судженськ Кемеровської обл. 

Листи С.Скорик із далекого Сибіру, незважаючи на конспіративну лаконічність, подають цікаві факти життя і побуту засланців, які у важких умовах зберігали свої звичаї, оптимізм та людяність. Соломія (Солошка, саме так називали її в родині, так звертається до неї О.Бандрівська у листах), була дуже вдячна кузині за допомогу синові Мирославу (Мирослав Скорик, сьогодні відомий композитор, Герой України), який готувався до вступу в консерваторію.

“Дорогенька Одарцю!

Твого листа одержали ще перед святами. Книжки прийшли нині. Дякуємо дуже сердечно за все. Особливо я зворушена тим, що Ти задала собі тільки труду, щоби дістати для него книжки. Дякую дуже за побажання. Свята провели щасливо і згадували Вас всіх.”(20.04 б.р.)  

Після заслання С.Скорик мешкала разом з чоловіком і матір’ю у Дубині недалеко Сколього. На прохання О.Бандрівської описувала цікаві факти з життя Соломії Крушельницької, які чула від  своєї мами, яка супроводжувала співачку в її артистичних мандрівках впродовж 1895-1898 років. 

“Про обожателів тітки Соломії знаю такі факти.

Це було в Кракові. Тітку Соломію завізвали телеграфічно з Відня на гостинні виступи. Публіка стрінула Тітку з ентузіязмом, де попередну співачку висвистала. Захоплювалась тіткою також молодь польської аристократії, але вона держалась від них далеко. Воліла товариство наших студентів, між якими був Василь Стефаник, Труш і Маланюк. Раз після виступу прислав за нею повіз молодий граф Бадені і просив її щоби поїхала з ним на вечерю. Тітка вела з ним таку розмову.

Він: “Називаюся Бадені”. Соломія: “Дуже мені приємно пізнати. Ви десь студіюєте?” Він: “Так, я вчусь у шевця” Соломія: “То дуже похвальне заняття.” Збула його жартом і не поїхала. Казала що після виступів нікуди не виїжджає.

Росказувала мама також про Білинського, надворного аптикаря кедіва Египту, який влюбився в Соломію і хотів з нею женитися. Вона йому відмовила, але була в приязні і переписувалась. У Відні просив руки тітки Зенон Левицький, а вона сказала, що немає наміру виходити заміж.”

Михайло Скорик, чоловік Соломії, на основі спогадів Олени Охримович у 1960-х роках написав “Причинки до біографії Соломії Крушельницької-Річчіоні”, які стали яскравим доповненням до життєпису співачки. 

Соломія Дроздовська (1911-2006) – донька Марії Дроздовської, сестри С.Крушельницької. Навчалася в Академічній гімназії у Львові, потім здобула кравецький фах. З 1939 р. родина Дроздовських жила в Новому Санчі. Після війни емігрувала до Канади; там Соломія вийшла заміж за Василя Семотюка. Син Андрій (1947 р.н.), юрист, написав і видав у США книжку про свою родину.

Тематика листів, які збереглися, переважно побутова. Цікавими є листи, де йдеться про поїздку С.Дроздовської до Віареджо (1979), а також про справу правонаступництва родини С.Крушельницької щодо вілли співачки в Італії. 

Ярослава Поповська (1914–1995) – українська громадська та культурна діячка Перемищини. Її мати Емілія доводилася двоюрідною (стриєчною) сестрою С.Крушельницькій. У міжвоєнний період Ярослава навчалася в Жіночій гімназії у Перемишлі, згодом – у Перемиській філії ВМІ ім.М.Лисенка по класу фортепіано (викладачі І.Негребецька та В.Божейко). У 1961-1968 роках продовжила музичну освіту в Яґелонському університеті (Краків). У міжвоєнний час брала активну участь у концертному житті Перемишля. З 1946 до 1983 року вчителювала у школах, навчаючи гри на фортепіано і музики. Наприкінці 1950-х років стала диригенткою українського хору, очолювала дитячі естрадні групи та фольклорні ансамблі. Займалася громадською працею в Українському Народному домі Перемишля, матеріально підтримувала талановитих українських дітей. Її приватні заощадження лягли в основу Стипендіального фонду ім.Ярослави Поповської, створеного 1996 року. 9 червня 2012 року відбувся Перший фестиваль шкільної пісні імені Ярослави Поповської, на базі української школи ім.М.Шашкевича в Перемишлі.

Інтенсивне листування між О.Бандрівською і Я.Поповською  впродовж десяти років подає цікавий матеріал дослідникові української культури 1970-х років. Листи Я.Поповської, обширні, часто – це листи-сповіді, дуже емоційні, в яких відчувається ностальгія за всім українським. Крім того кузинки постійно обмінювалися літературою і періодичними виданнями. Коли Я.Поповська отримала від Одарки Карлівни платівку з записом творів у виконанні Соломії Крушельницької (до 100-річчя від дня народження співачки фірмою “Мелодія” був виданий альбом, що складався з двох грамплатівок), писала: 

“Дорогенькі Одарочко!

Вибачте, що не писала досі. Се негарно з моєї сторони. Дуже негарно. Але це із... зворушення і з браку часу. Чому із зворушення? Коли я одержала ту плиту я вибачте ... її розцілувала. І знаєте прямо лякалась її слухати. Для мене це було таке переживання немовби та Особа з'явилась передімною несподівано десь із позасвіта...

Моя Голубочко!

Я мушу Вам сказати, що коли чую гарний спів я плачу гірко душею...

Я знаю, що мій лист буде дурний, якийсь повний емоцій чи екзальтацій. Простіть мені за цей балаган. Ви ж не лише Кузинка, Ви "братня душа", Ви зрозумієте мене.”

Дуже часто Я.Поповська надсилала О.Бандрівській українські часописи, які друкувалися у Польщі – “Наше слово” і “Наша культура”, “Українськй календар”, а також інші видання, які стосувалися історії музики. 

У той час вийшли друком спогади польської співачки Ванди Вермінської, в яких вона згадує про свою зустріч із Крушельницькою ( Wermsńska W/ Na obu połkulach / Spisał i oprac. A.J. Rowiński . – Warszawa: Czytelnik, 1978. ) О.Бандрівська з цього приводу пише до Я.Поповської: 

“Дорогенькі Славцю!

Дуже дякую за письмо від 6.11.1978 і за книжку В.Вермінської.

Я почуваюся до великого довгу перед Вами за тільки книжок, календарів, енциклопедій, газет, за карточки і т.д. Так, що прошу вже не думати про якісь дарунки для мене.

Добре, що маємо спільні заінтересованя і поділитись хочемо думками чи поглядами.

Т.Соломія високо цінила приязнь між людьми, і вона мала щастя, що своєю красою, талантом та розумом здобувала правдивих друзів. На старості літ тяжко здобути нових приятелів, бо раз, що не можемо вже так, як за молодості, бути помічними, тай розчаруваня в людях роблять нас острожними, менш довірливими і менш щирими.

В ім’я правди, написала я до газет “Наше слово” і “Наша культура” спростованя спогаду В.Вермінської про С.Крушельницьку.

Цілий спогад про С.К. – це одна фантазія виссана з пальця. А ще (автор спогаду – Г.Т..) вибрала 1928 рік, в якому т.Соломія весною провела концертове турне по Північній Америці, а літом і осінню була в Галичині, де зробила 2-ге турне по більших містах Галичини.

В місяці грудні 1928 р. я вже була у Віареджіо. Тітка словом не згадала про співачку В.Вермінську. У Венеції Тітка Соломія немає ніякої віллі.

Маю до Вас просьбу – запитайте редакторів газети “Наше слово” і “Наша культура”, чи вони не звернули уваги Вермінської на то моє спростованя в своїй газеті?..”

Цікаве листування О.Бандрівської з Іваном Деркачем.

Іван Деркач (1921-1998) – журналіст, перекладач, мистецтвознавець, редактор і видавець. Народився у м. Тернопіль; після закінчення Чортківської гімназії навчався у Львівському університеті та Українському поліграфічному інституті у Львові. У 1952-1981 рр. був редактором видавництв “Каменяр” і “Радянська школа”. Займався краєзнавством та екскурсійною роботою, брав участь у виданні путівників по Львову, шкільних підручників. Упорядник першої збірки спогадів і статей про С. Крушельницьку “Славетна співачка” (1956), збірки “Видатний співак Олександр Мишуга” (1964), автор нарису “Героїчний тенор Модест Менцинський” (1969). Автор статей та нарисів про співаків, композиторів, акторів, художників. Іван Деркач був справжнім патріотом, одним з когорти українських “валєнродів” того часу. В умовах радянської дійсності, використовуючи свої “ідеологічні” посади, він багато зробив  для збереження  і популяризації імен видатних і замовчуваних діячів української  культури. У фондах МММСК у Львові зберігається архів І. Деркача.

Листування О.Бандрівської з І.Деркачем не є обширним, адже вони жили в одному місті, і, очевидно, часто спілкувалися безпосередньо. Проте з тональності і тематики листів можемо зробити висновок, що ці люди були однодумцями, довіряли один одному. Знаючи умови “розвитку” української культури, у своїх листах І.Деркач часто з сумом та іронією констатував: “Бачив я італійські газети зі статтями про скрипача Олега Крису. Всі пишуть великими заголовками “скрипач Russo”. З українця ані сліду нема... І ніхто не опротестує. Всесвітню мистецьку перемогу здобув ще один “ Russo” …

“На жаль, ноти у нас важко видати при теперішньому головному редактору і директору. Вони мають один девіз: “Держать и не пущать”... А всякою халтурою аж загатили видавництво і книжкові крамниці…”

І.Деркач один з перших почав збирати матеріали про С.Крушельницьку, велика його заслуга також в організації заходів до 90-річчя співачки, яке святкували у 1963 році.

З листа О.Бандрівської: “Тепер, тому, що бачу Ви є душею усеї роботи у святкуванні ювілею С[оломії] К[рушельницької], тому хочу поділитися з Вами такими думками. Організаторам треба знати, що за великий, за довгий концерт, що публіку може змучити, є не добрий. На мою думку, твори, які будуть давати у виконанні С.Крушельницької, не треба дублювати співом співачок . (Йдеться про арію Гальки і народніх пісень, арію Чіо-Чіо-Сан). Чую, що запрошений на концерт Павло Петрович Кармелюк і Братківська. Мені залежить дуже, щоб крім них виступила Павлина Криницька, Дідик Тамара, Марія Байко. З молодших – Марія Процев’ят. Вони продовжують традиції співу Крушельницької як третє покоління.”

Значну частину епістолярію О.Бандрівської складають листи від Софії Лісси, з якою вона спілкувалася польською мовою.

Софія (Зоф’я) Лісса (1908-1980) – відомий польський музиколог і громадський діяч ПНР. Студіювала фортепіано і теорію музики у консерваторії Польського Музичного Товариства у Львові, а також  музикологію, філософію, психологію та історію мистецтва в університеті Яна Казиміра (1924-1929). Викладала теорію музики в Консерваторії ім. К.Шимановського, працювала на Львівському радіо. У 1940-1941 роках викладала на кафедрі теорії музики ЛДК. У час війни була в евакуації в Узбекистані, потім переїхала до Москви. У 1947 році повернулася до Варшави. Працювала в Міністерстві культури ПНР, організувала багато нових музичних закладів; професор, у 1958-1975 – директор Інституту музикології  Варшавського університету. Один з організаторів міжнародних конкурсів, присвячених Шопену, Шимановському і Прокоф’єву. З лекціями виступала на музикознавчих конгресах в СРСР, Німеччині, Франції, Італії, Югославії, Китаї. Як науковець залишила по собі понад 600 праць, які в сучасному музикознавстві не затребувані через те, що базувалися на ідеології марксизму.

Одарка і Софія були близькими приятельками в юності. У 1930-х роках разом концертували – О.Бандрівська як співачка, С.Лісса як піаністка і концертмейстер. Їхнє листування тривало понад 20 років – від середини 1950-х до кінця 1970-х. С.Лісса кілька разів приїжджала до Львова з лекціями про сучасну польську музику, які, як правило, організовувала на її прохання Бандрівська. Лейтмотив її листів – ностальгія за давніми часами та містом своєї молодості. 

“… Мені дуже цікаво побачити, як виглядає наш старий давній (старовинний) Львів. По ньому ми ходили молоді, сповнені запалу, закохані, кожна у свого «сяся» (так називали С.Людкевича – Г.Т.), лише я з більшим успіхом… , годинами співали і грали. Ніколи не забуду наших спільних вечорів, проведених над Брамсом і Вольфом, Шуманом чи навіть “Піснями Ґурре” Шенберґа. Властиво завдяки Тобі завдячую знання вокальної літератури кількох століть. До нині чую Твій голос “Weylas Gesang” чи Респіґі або Шимановський... Потім була лекція англійської з Твоїм синьооким вуйком, а потому смачна вечеря з Твоєю сивою і такою гарною Мамою... Пам’ятаю її шляхетне обличчя, і гладко зачесане волосся, і ясні очі... Дуже сумно, що її вже немає. Але це дорога усіх нас...  Пам’ятаю і Дубину, і Твого строгого батька, і те як ми співали на кілька голосів хорали Баха із хворим Андрієм і Сташком Цвинарем. Давні часи. …”

Серед адресатів О.Бандрівської був Петро Медведик (1925-2006) – краєзнавець, співробітник Білецького меморіального музею С.Крушельницької, дослідник життя і сценічної діяльності співачки, автор та упорядник збірок “Звенигород”, “Віночок Соломії Крушельницької” (1992), “Народні пісні з села С.Крушельницької” (1993). Працював також як бібліограф. Цінним є його дослідження “Діячі української музичної культури: матеріали до біо-бібліограічного словника”, надруковане в “Записках НТШ. Праці Музикознавчої комісії”(1993, 1998).

Для дослідників життя і творчості С.Крушельницької – І.Деркача, М.Головащенка, В.Врублевської, П.Медведика – Одарка Бандрівська була неоціненною знахідкою. Її освіта, компетентність, досвід, приналежність до родини співачки і посвята справі вшанування її пам’яті, робили Дарію Карлівну, без перебільшення, унікальним джерелом інформації. Наприклад, досліджуючи постать і сценічну діяльність Анни Крушельницької, П.Медведик всю необхідну інформацію черпав з листів та спогадів О.Бандрівської, яку вона знала особисто і профес

ійно могла дати оцінку творчості співачки.

“… Щоб пізніше не забути, спробую сьогодні дати обіцяну характеристику голосу і співу покійної тітки Анни Амвросіївни Крушельницької. Було у неї сильне ліричне сопрано дуже шляхетної окраски, бархатно-чельової м’якості, дуже чистої інтонації, доволі широкого воюмену (діапазону – Г.Т.). На диво, її специфічне, дещо носове сомдрірування не псувало, навпаки збагачувало і окрашало голос. В її співі не чула я ніколи ані одного тону інтонаційно не чистого. Голос був вирівняний щодо сили і тембру. Самі найвищі верхні тони звучали часом більш металічно. Училася у найліпших педагогів вокалу: у Львові у професора Козловської Софії, а в Італії – у педагога Ляро. Засвоїла вона італійську школу співу. Доволі добре грала на фортепіано. … ”

Докладно відповідаючи на запитання адресата щодо інших співаків і музикантів, Дарія Карлівна неохоче розповідала про себе. В одному з листів до П.Медведика писала: “ Хочу дещо оправдатися і вияснити свою поведінку, і свою відмову дати Вам відповідь: (розповісти про себе). 

Я з природи скромна, а виховання виробило в мене може надмірну самокритику і покору. Тому в педагогічній праці більше думала про своїх учнів, щоб їм віддати і передати всі свої музичні знання. … Тому не бажаю, щоб мене хвалили люди, але також і не хотіла б, щоб мене ганили. І загалом не люблю слави. І тому прошу постарайтеся зрозуміти і оправдати мою, може здаватися дещо дивну поведінку. Старалася лиш бути щирим другом і улекшити тяжкий шлях до мистецтва своїм учням. … ”

Вивчення епістолярію Одарки Карлівни Бандрівської допомогло нам не лише глибше пізнати її особистість, довідатися багато нових фактів про життя і сценічну долю Соломії Крушельницької, її родини та оточення, але стало важливим джерелом для дослідження суспільно-історичного та культурологічного контексту в часових і просторових рамках ХХ століття. 

1. Фондова збірка Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові (ФСК). – Матеріали з архіву О. Бандрівської.

2. Тарнавський Л. О., Тарнавський В. Л. Родовід Савчинських. – Львів, 2011.

Підготувала Галина Тихобаєва