Соломія Крушельницька і Микола Лисенко

Для дослідників життя і творчості Соломії Крушельницької великий інтерес представляють її контакти з відомими українськими діячами. Серед приятелів співачки були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Іван Труш, родина Морачевських та ін.

Взаємини Соломії Крушельницької та основоположника української класичної музики Миколи Лисенка є для нас особливо цікавими, адже цих видатних митців поєднували професійні інтереси. Особисто Крушельницька і Лисенко не зустрічалися. Вони листувалися, іноді через спільних знайомих пересилали один одному вітання, подарунки або певну інформацію. На жаль, частина епістолярної спадщини співачки втрачена, тому неможливо повністю розкрити історію творчих взаємин обох митців. Зберігся лише один лист М. Лисенка до С. Крушельницької і її відповідь композиторові. Про те, що листування з Лисенком було ширшим, відомо зі спогадів племінниць артистки Ольги та Одарки Бандрівських. На даний час залишається багато нез’ясованих обставин з біографії С. Крушельницької, тому в контексті даного дослідження ми іноді можемо лише висувати припущення стосовно окремих фактів чи подій.

Про велике зацікавлення Соломії Крушельницької постаттю і творчістю Лисенка ми найбільше дізнаємося з її листування з іншими особами, зокрема Михайлом Павликом. Вперше Соломія Крушельницька згадує про Миколу Лисенка в листі до Павлика ще 1893 року. Вже тоді, на самому початку своєї мистецької кар’єри, співачка зуміла оцінити новаторську творчість Миколи Лисенка: 

“Знаєте, тут в Італії дуже тяжко забувають про всьо старе, особливо як приходиться щось нового в життє впровадити [...]. Колись тут була наочним свідком, як в театрі запротестували оперу Ваґнерову, котра після мене має запевнену будучність, та в Італії хіба за 100 літ зрозуміють сю пречудну ваґнерівську музику, що не лиш до серця промовляє, але й до розуму. Єго опери радше можна назвати драматом музичним, ніж операми. Лисенко наш зовсім схожий з Ваґнером, і не диво, що й в нас не всі його розуміють як слід!” (Мілан, 30.12.1893). [1, 189]

В листах Крушельницької до Павлика присутнє не лише захоплення музикою Миколи Лисенка, але й розуміння її глибини:

– “Хочу написати до п. Шухевичевої, щоби мені прислала яку нову музику Лисенка, бо, зачуваю, хотять, щоби я співала на концерті Шевченковім, [...] то хотіла би щось нового дати пізнати нашій публіці. “Різдвяну ніч” також хочу вивчити, бо знаю наперед, що лиш та опера може заімпонувати народові, що прийде на виставу.” (Мілан, 4.4.1894) [1, 189]

– “Ви кажете, що Вас не вражає музика Лисенка, і маєте рихт, бо чи Ви чули, щоби хоть один кавалок був виконаний, як належить? А вже щоби міняти Ніщинського “Задумки” за Лисенкові твори, куди, куди. Лисенко однією піснею, як “Ой люлі, люлі” або “Ой, одна я , одна” погребає всіх наших славний композиторів Бажанських, Матюків, Вахнянинів та Нижанківських. Ви помилилися, що то я співала на однім з концертів ві Львові “Ой одна я , одна”. [...] Я сеї пісні ніколи не співала, бо не чулася на силах, але тепер Вам її заспіваю...” (Мілан, 10.03.1894). [1, 208]

Співачка справді включила цей солоспів Лисенка у свій репертуар і виконала його, зокрема, на Шевченківському концерті у Львові 1895 року. Рецензент газети “Діло” писав про цей виступ С. Крушельницької: “Галицька громада досі, мабуть, ще не чула кращої інтерпретації наших пісень народних і Лисенкових [...]. Відспівання пісні Лисенка “Ой одна я, одна” показало довгі і совісні студії, по яких знаменита наша співачка піднялася на полі народної творчості і музики спеціально. У відспіваній нею пісні тій зрозуміли ми цілу красу й силу Шевченкової лірики, увесь чар і глибину Лисенкової музики, бо ж співачка віддала пісню ту з таким гарячим почуттям і артистичним натхненням, що очарувала всіх і до сліз зворушувала”.

Михайло Павлик підтримував Соломію Крушельницьку у її прагненні досконало вивчити творчість Лисенка. В листі до співачки від 14 липня 1894 року він писав: “Я думаю, що для вашої кар’єри і для кар’єри української музики Вам найперше треба би піти в Київ і добре пройти лисенківську школу української музики... Тілько тоді Ви би заімпонували світові як співачка-українка по репертуару і по тенденціям... Мені взагалі представляєся Ваша кар’єра так: Ви, з одного боку, мусите вславити українську музику і українську інтелігенцію в широкому світі, а з другого боку, на средства, здобуті Вашим співом, помочи українській справі у нас, українському жіноцтву і взагалі.”

Павлик неодноразово радив Крушельницькій поїхати до Києва, пропонував допомогу в організації цих гастролей, в налагодженні контактів з українськими діячами, зокрема Лесею Українкою. Тема подорожі до Києва присутня у багатьох листах як Соломії Крушельницької, так й інших її кореспондентів.

Єдиний лист Лисенка до Соломії Крушельницької датований 5 березнем 1899 р.:

“Високоповажана панно!

Користую слушною нагодою через високоповажаного добродія пана Яблоновського доручити Вам гостинця українського. Три мої твори, ще досі не друковані, прошу прийняти від мене яко ознаку високої пошани моєї до таланту й хисту артистичного високоповажаної панни, котру, на превеликий жаль, і досі не мав щасливої оказії почути. Чому ж то ляхи щасливіші від українців, і коли Україна буде мала щастя чути й бачити художню перлину русько-української нації. О, як бажано б почути!

Свідчусь глибоким поважанням до високоповажаної панни

М. Лисенко

з Києва, 5 марця 1899 р.” [1, 309]

Тоді композитор переслав три романси, присвячені Соломії – “Я вірю в красу”, “Хіба тільки рожам цвісти?” (сл. Дніпрової Чайки) і “Не забудь юних днів” (сл. Івана Франка). 

На нашу думку, судячи зі стилю і враховуючи правила тогочасного етикету, це не був його перший лист до співачки. Лисенко звертається до Крушельницької, як до вже знайомої особи. Як добре знайомому, відповідає йому й Соломія Крушельницька. Вона навіть не підписує свого листа:

“Коханий батьку!

Дістала-м Ваші пісні, котрі ласкаво привіз мені п. Яблоновський, і сердечно Вам дякую за них! При найближчій нагоді заспіваю їх де на концерті.

Спасибі Вам також за бажання почути мене! А що-м ляхи мене слухають, то ще їм з того не велика потіха, бо вони добре знають, хто я і чия.

Я б дуже рада у Києві заспівати, та нема оказій. Може би, там який концерт зробити? Мій сезон кінчається тут 15/6 ц. р. Може, скочити опісля та хоч подивитися на Київ, тоді вже Вам заспіваю. Побачимо. Заким що будьте здоровенькі та пишіть для мене, щоб для soprano dramatiko була добра партія.” (Варшава, 30.03.1899 р.) [1, 309]

Як продовження цієї розмови сприймається лист до співачки від невідомої особи, надісланий з Києва 17 квітня 1899 року. Лист яскраво підтверджує той факт, що навіть не будучи особисто знайомими, Лисенко і Крушельницька відчували глибоку симпатію і пошану один до одного:

“Люба землячка!

Ще раз од мене, од Лисенка і Гулака вклін щирих Ваших поклонників, хоч і незнакомих з Вами лично. Ви й не повірите, як мене радували Ваші успіхи, не менше, як коли б вони були мої власні. І, Боже, як тоді хотілося побачити Вас, обнять і подякувати ..., що є і у нас свої артисти, щирі душі, що хоч і вийшли в люди, не цураються свого рідного мужичого слова і пісні.

Багато ми про це балакали з Лисенком, балакали і про Вас. Він дуже Вас вже любить і страшенно бажає з Вами познакомитись. Що, каже, якби мені з нею дати концерт?

До того я йому сказав, що Ви самий лучший виконавець його речей, так що він аж горить. Дуже я хотів би, щоб і Ви з ним познакомились. Чудова він людина, і я певен, що між вами зав’яжеться щира приязнь [...]

Як хочете почути гарну оперу, то, як тільки буде у Вас вільний місяць чи тиждень, Ви конче приїздіть у Київ до Лисенка в гості і попросіть, нехай він Вам заграє “Тараса Бульбу” свого.” [1, 311]

На жаль, усім багаторічним планам щодо поїздки Соломії Крушельницької до Києва не судилося здійснитися. На це було декілька причин. У 1896 році згоріла будівля музичного театру. Про це згадує і сама Крушельницька в одному з листів з Одеси (“Жаль мені, що у Київ тепер не можу поїхати, бо там наразі нема відповідного театру, старий погорів, а нового ще не успіли покласти.” (Одеса, 10.02.1897 р.). Урочисте відкриття нового приміщення, де й тепер знаходиться оперний театр (архітектор В. Шретер), відбулося лише через п’ять років, 16 вересня 1901 року.

Щодо концертних гастролей в Києві, то одна з версій, чому вони не відбулися – це несприятливі політичні обставини. Виступ Соломії Крушельницької перед родиною російського царя Миколи ІІ в його резиденції в Скерневіцах неподалік Варшави у листопаді 1899 р. отримав широкий розголос в українській і польській пресі. Тоді співачка сміливо назвала себе українкою і виконала українську пісню “Ой під гаєм зелененьким”. Згодом активна громадянська позиція Соломії Крушельницької виявилася під час подій так званої “львівської сецесії” наприкінці 1901 року. Вона підписала лист-відозву на підтримку українських студентів, які покинули навчання у львівському університеті, протестуючи проти дискримінації українців у цьому вузі. Звичайно, в Києві, де відбувалася активна русифікація і впроваджувався в життя сумнозвісний Емський указ, присутність Соломії Крушельницької була небажаною. Після завершення контракту у 1902 році співачка більше ніколи не співала на Варшавській сцені. Іншої ж нагоди виступити на теренах тогочасної Російської імперії, скоріш за все, не трапилося.

Не зустрілася Соломія Крушельницька з Миколою Лисенком і в грудні 1903 року, коли композитор відвідав Галичину. Тоді у Львові та інших містах Західної України відбувалися урочисті імпрези, пов’язані з відзначенням 35-ліття музичної і творчої діяльності корифея української музики. Його урочисто вшановувала вся галицька громадськість. Проте Соломії Крушельницької не було тоді у Львові. У грудні 1903 року вона підписала контракт з театром “Сан Карло” в Неаполі. В дар Лисенку Соломія прислала бюсти Бетховена і Белліні, як писали газети, “пречудної мистецкої різьби з карарийского мармору” і вітальну телеграму такого змісту: “Славному українському композиторові Миколі Лисенкові – адмірацію і желання найкращих літ і щастя пересилає Саломея Крушельницька. Віареджо, 1 грудня 1903 р.”. [2, 11] Рукопис цієї телеграми зберігається у меморіальному музеї Миколи Лисенка в Києві.

У Львові в ювілейних святкуваннях на честь Лисенка брали активну участь її сестри Анна, Емілія, брат Володимир (як учасники хору) та племінниця Ольга Бандрівська, тоді 13-літня дівчинка. Вона виступала в дитячій опері Лисенка “Коза Дереза” в ролі Лисички. У фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові зберігається рукопис її спогадів про ці події, де наводиться такий цікавий і маловідомий факт, що Микола Лисенко з візитом відвідав тоді матір Соломії Крушельницької, Теодору Крушельницьку. 

За якою адресою жила тоді родина Крушельницьких? У своїх спогадах Одарка Бандрівська пише, що з Білої до Львова родина переїхала e 1903 році, після смерті о. Амвросія Крушельницького. Ініціатором переїзду була Соломія, яка після смерті батька взяла на себе обов’язок матеріально допомагати своїм близьким. Вона тимчасово винайняла помешкання в будинку по вул. Францішканській, 15 (тепер вул. Короленка). Майже рік тривали пошуки постійного житла, які успішно завершилися якраз у грудні 1903 року. 15 грудня газета “Діло” привітала Крушельницьку з купівлею власного будинку у Львові: “П. Сальомея Крушельницька, що в сегорічнім сезоні співає в Неаполі в театрі “San Carlo” і за кождим виступом докидає золотий листок до давно здобутого вінця незвичайної слави, набула у Львові величаву двоповерхову каменицю при ул. Крашевського, ч. 23 (тепер вулиця С. Крушельницької – Д.Б.). І одною, і другою новиною радуємося і витаємо п. Сальомею Крушельницьку – вірну доньку Руси-України як горожанина в гóроді Львові”. Достеменно невідомо, коли саме були оформлені документи на власність будинку, і коли родина переїхала в нове помешкання, але скоріш за все, Лисенка приймали на Францішканській.

Лисенкове свято в Галичині, виступ в опері “Коза Дереза”, спілкування з композитором запам’яталися Ользі Бандрівській (в заміжжі Шухевич) на все життя. Пропонуємо увазі читача фрагменти її спогадів ці події:

“Була я присутня на стації Підзамче, де зібрало ся українське громадянство зустрічати М. Лисенка. На привитання промовляв проф. Анатоль Вахнянин. Молодь вручала квіти. Відтак М. Лисенко від’їхав на вул. Собіщини ч. 7 (тепер вул. Верховинська), до родини Шухевичів. На академії і концерті, де виступав Ювілят як піаніст, була я з моїми тітками (котрі виступали в хорі “Бояна”) і Бабунею в льожі теперішнього театру ім. Заньковецької.

М. Лисенко сидів в мезаніновій льожі в товаристві Івана Франка і Герміни Шухевичевої. На свою точку зійшов сходами на салю. Публика стоячи оваційно била браво через цілий час приходу Ювілята на естраду. Також по відігранню Української Рапсодії грімкими оплесками супроводжала публика М. Лисенка підчас повернення до льожі. [...]

“Коза Дереза” була виставлена під час ювілею М. Лисенка в 1903 р. в великій салі Народного Дому у Львові. [...]

Проби відбувалися в будинку школи при Площі Стрілецькій. З великим ентузіазмом учили ся усі своїх роль. Наука тревала місяць.

На представлення йшла я з мітлою, яка була мені потрібна до замітання Лисиччиної хати по піднесенню куртини. [...]

Саля була заповнена по береги. На салю ввійшов Микола Лисенко в товаристві Володимира Шухевича (автора Гуцульщини), у котрого Ювілят під час побуту у Львові замешкав.

М. Лисенко заняв місце в першім ряді. Тоді підійшла до него старша учениця, привитала від імени Школи і вручила кіш з живими квітами.

Представлення перейшло з добрим успіхом, доказом чого було задоволення на лици Ювілята. При послідній збірній всіх звірів сцені М. Лисенко підійшов до естради і з кошика роздав співачкам квіти. Тоді нас і фотографували. 

На другий день як вернула я зі школи, застала М. Лисенка в товаристві В. Шухевича у нас дома. Ювілят прийшов з візитою до моєї Бабуні Теодори Крушельницької, матері Соломії. Мене припровадили в вітальню і представили: “то лисичка”. 

Тітка Соломія, до котрої писав листа М. Лисенко з подякою за ювілейний дарунок, написала нам, що М. Лисенко згадував в тім листі про Козу Дерезу, в котрій виступала її сестрінка як Лисичка. З того можна вносити, що наша вистава задовольнила Ювілята.” [3, 1-4]

Окремою сторінкою творчих взаємин Соломії Крушельницької та Миколи Лисенка є виконання співачкою творів Лисенка. Перелік досить значний: солоспіви на тексти Т. Шевченка “Зацвіла в долині червона калина”, “І багата я, і вродлива я”, “Навгороді коло броду”, “Нащо мені чорні брови”, “Ой люлі, люлі, моя дитино”, “Ой, одна я, одна”, “Ой у полі могила”, “Садок вишневий коло хати”, “Туман, туман долиною”, “Якби мені, мамо, намисто”; “Не забудь юних днів” (сл. І. Франка); “Коли настав чудовий май”, “Тебе, моя любко єдина” (сл. Г. Гайне), обробка народної пісні “Верховино, світку ти наш”; фрагменти опер “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Чорноморці” у концертному виконанні. Завдяки чудовій інтерпретації співачки, твори Лисенка ставали дедалі популярнішими в Галичині.

Фотографія Соломії Крушельницької була на найпочеснішому місці у кабінеті Миколи Лисенка – на його робочому столі. “Буває, іноді зайдеш до нього в кабінет: як завжди, пахне тут улюблена парфума. На писальному столі, проти дверей, біля вікна світло під зеленим абажуром накреслює широке ясне коло, охоплюючи собою фотографії Саломеї Крушельницької, Модеста Менцинського і письмовий набір з карточкою Мами в оксамитових рямках, що квітки на них любовно вишивала рука Лесі Українки... ”, – згадувала донька композитора, Маріянна Лисенко [5, 284].

Отже, незважаючи на те, що Соломія Крушельницька та Микола Лисенко ніколи не зустрічалися, історія їхніх взаємин є дуже цікавою. Вони були однодумцями і незважаючи на кордони, які їх розділяли, робили спільну справу. Видатні постаті свого часу, вони знали і цінували творчість один одного, усвідомлювали значення музичного мистецтва для розвитку національної свідомості української громади. Кожен з них присвятив своє життя улюбленій справі і служінню своєму народові. Кожен на своїй ділянці підніс українську музику на найвищий світовий рівень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування. У 2 ч. Ч. 2. Матеріали. Листування / Упорядкув. і прим. М. Головащенка. – К., 1979. – 447 С., іл.

2. Заборовська Д. М. Лисенко у Галичині: [Про відзначення ювілею композитора у Львові 1903 р.] // Музика. – 1989. – №4. – С. 9-11.

3. Архів Одарки Бандрівської у фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. ФСК 238.

4. Сидор М. Життєвий та творчий шлях одного з фундаторів львівської фортепіанної школи – Тараса Шухевича // Рід Шухевичів в історико-культурній спадщині України. Матеріали Міжнародної наукової конференції, с. Тишківці Городенківського р-ну, 10 липня 2005 р./ Під заг. ред. І. О. Андрухіва, В. В. Марчука, Б. І. Купчинського. – Івано-Франківськ: “Нова Зоря”, 2007. – С. 193-199.

5. Булат Т., Філенко Т. Світ Миколи Лисенка. Національна ідентичність, музика і політика України ХІХ – початку ХХ століття. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США; Київ: Майстерня книги, 2009. – 408 с.

Підготувала Данута Білавич